Роботі над поемою «Корона» член Національної спілки письменників України, автор десяти поетичних збірок, лауреат всеукраїнської премії «Благовіст», премії імені Валер’яна Поліщука та премії імені Василя Юхимовича, кандидат філологічних наук Анатолій Криловець присвятив три з половиною роки свого життя.
Ця відносно невелика поема (за жанром – поема-ода) складається з 84 строф та присвячена І. Д. Пасічнику, ректорові Національного університету «Острозька академія», Герою України. Але крізь цю присвяту вельми сильно просвічує палке бажання поета та його головна мета – скласти оду місту Острогу, де кувалась культурна історія України, та Острозькій академії, яка була духовним центром цього процесу і в якій автор працює. З перших рядків поеми поет встановлює свої духовні пріоритети – вільний дух рідної землі та власне ніжне почуття до неї.

…Предивна річ: Острог це місто звать –
Бурунить в душах вільний дух розкутий!
………………………………………………
Окраса української землі,
Предивне місто в таїні замшілій,
Що гордо підняло свої шпилі.

Досвідченому читачу архітектоніка поеми нагадує перетяту місцевість зі складним, але гармонійним рельєфом. Спочатку ми йдемо по рівній дорозі сучасності: поет, підкреслюючи непорушність поняття «Острозької академії» – духовної константи багатьох поколінь, – наче оглядає довкола рідний край перед тим, як  спуститися в історичні низини та ущелини. Тут, в тіні минулих віків, автор шукає і знаходить «Таємний код, прийдешнього прикмети» – те джерело, з якого здобувають мудрість та силу наші сучасники. Але ось ми вже знову в сучасності: у дев’яностих роках минулого століття, саме тоді славетну Академію було відроджено.

Пригляньтеся до молодих облич.
Коли ви ще побачите прийдешнє?
Оці співці у даль років, сторіч
Поцілять нині словом, щоби звершень

Сьогоднішніх ніхто повік не смів
Із пам’яті людської підло стерти.

Це вже погляд угору, саме на ті «гордо підняті шпилі» майбутнього, заради яких героїчні предки заснували Академію, а покоління Анатолія Криловця її відродило.
Тож всі «підйоми» та «спуски» – занурення в історію і повернення в сучасність – обґрунтовані й пов’язані зі змістом поеми та її одичним  жанром.
Історіософічність – пошук поетичними засобами сенсу історії та її закономірностей – є, безумовно чи не найсильнішою гранню поеми. Але й, крім того, в ній наявні місця, які особливо чарують. Це там, де крізь історію просвічує сучасність в її героїчному ракурсі:

І переміг майдан. Любов і гнів
Єдналися у слові проти ката.
Плече в бою ставало до плеча.
…………………………………….
Горіли шини. З димової мли
Пекельно уставала Україна.
За волю кращі діти полягли.
І хай не вмре їх слава, не загине…

Ці та багато інших рядків і строф свідчать про те, що поема не обмежується прославленням Острозької  Академії та її засновника, поет оспівує сакраментальне почуття свободи, притаманне українцям взагалі, наслідком якого були найбільші здвиги суспільно-політичного життя ХХІ століття – Майдан та Революція Гідності.
Варто сказати, що Анатолій Криловець сам зіграв далеко не останню роль в відродженні славетної Академії та властивих їй традицій. Він – ініціатор відкриття спеціальностей «Українська мова і література» та «Літературна творчість».
Як це стосується поеми? Безпосередньо: поетичний текст твору багатошаровий – прошитий, інкрустований духом творчості й культури. І цей дух виривається на поверхню тексту думками та словами про творчість:

Дбайливість – це усьому голова.
Основа світу – творчість, не котурни.
І є тривкіші каменю слова –
Отож і творчість є літературна.

Є праця гідна – книга і стило.
Бо віриш: світ у слові процвітає.
Ось і тебе до славних занесло,
Бо той безсмертний, хто про творчість дбає.

Поліфонічність поеми, яка в книзі не займає навіть 20 сторінок, вражає. Хотілось би сподіватися, що «Корона» та її автор привернуть до себе увагу  тих можновладців від літератури,  які розподіляють літературні нагороди. Бо, об’єктивно кажучи, ця поема заслуговує на літературну премію найвищого національного калібру. І якщо це стане можливим, то читач швидше знайде шлях до поеми.
До речі, хто він – потенційний читач «Корони»?  Вважаю, що ця поема поповнить книжкові полиці шанувальників сучасної української поезії та тих, яким до серця культурна та історична спадщина нашої Батьківщини. Взагалі – всіх тих, хто прагне розкути свою уяву та розширити свої ментальні горизонти. А оскільки немає межі ні поетичній досконалості, ні множинності інтерпретацій, то може статися, що читачі знайдуть в «Короні» такі горизонти, які неможливо розкрити в короткій рецензії.
Принаймні, головне те, що поет Анатолій Криловець заповідає нащадкам, які будуть читати цей твір через багато років, – побажання щастя, добра Україні та польоту для її вільних крил.

Дай Україні щастя і добра,
Простерти крила птаху дай в польоті.


Павло Кричевський,
член Національної спілки письменників України, поет, перекладач, лауреат літературної премії імені Валер’яна Поліщука,
м. Серпухов Московської області, Росія