Опублiковано: 2006.06.29
Вікторія Левицька
ФОРМУЛА ПОЕЗІЇ
(Рецензія на збірку М. Шошанні „ВСЕСВІТ УСМІХНЕНИХ ПСІВ”, Вінниця, Континент-прим, 2004, 160 с., іл., тв. обкл. Вибрані лірика, іронія, фрази з приводу та без, есе за 1999-2004 рр.)
Матеріал опубліковано в газеті „ДРУГ ЧИТАЧА” №8, квітень 2005 року
Можна тільки подивуватися тому, наскільки необ’єктивними бувають митці при оцінюванні власних творів. От Шевченко, наприклад, усе життя вважав себе перш за все художником. А потім виявилося, що насправді він — геніальний поет, а художник тільки на додачу. Таке ж враження склалося й про книжку поезії, видану вінницьким “Континент-Примом”. Як головну страву в ній подано вірші, які смакують набагато менше, ніж есе про поезію, відсунуті аж кудись на закуску.
Автор і тих, й інших — Шошанні, вінницький поет-бард. Він має до свого екзотичного прізвища звичне ім’я — Микола — і звичні для українського вуха вірші. Це щось середнє між творами українських поетів-символістів (наприклад, М. Вороного чи О. Олеся) та книжників Середньовіччя, заглиблених у спілкування з Богом. Формула поезії “від Шошанні” — пошук гармонії у світі, віднайдення забутої чистоти та прозорості в людині.
Тому цю книгу не варто брати до рук тим, хто надає перевагу віршам іншого штибу. Не знайдуть вони тут ані лоскоту еротики, ані смороду перегару, ані жодної хвилини трави, ані кривавих плям і пострілів у підворітнях. Любителі подібної постмодерної руйнації відкладуть книжку вже на першому вірші — романтично-самозаглибленому:
“Тиша в темряві звірком,
Розпрямивши скуті крижі,
Зашкарублим язиком
Ніжно шелест звуків лиже”.
“Постмодерністи” звинувачуватимуть поета в надмірній ідеалізації світу — ну хіба мало вже написано про “мелодію крила джмеля” або про “примарний корабель з прозорими вітрилами”? Навіщо вкотре повертатися до стандартних образів?
Певно, не вельми переймуться поезією Шошанні й любителі лірики в первинному значенні слова — тобто поціновувачі “ніжних” віршів про любов, природу, досконалість світу й таке інше. Навіщо? Відкривати собі нового поета – значно складніше, ніж укотре перечитати когось із улюблених класиків. Тим більше, поезія Шошанні, що не кажи, не настільки досконала, як Симоненка, Ахматової, Антонича… (кожен може підставити ім’я, яке вважає за потрібне).
Іронічні спроби лишають присмак певної вторинності. Одразу спадають на думку “Шедеври” Позаяка (можливо, теж не настільки самобутні): “В буфеті за столиком білим/ Сардельки удвох смакували,/ І так непідробно шипіло/ Шампанське з юнацьким запалом”.
А тепер — готуйтеся. Наприкінці книги — п’ятдесят сторінок, які залишають дійсно приємне враження. Есе про поезію. Про те, ЯК писати і ЩО писати. Класифікація класиків і віршів (виявляється, вони бувають словесним джазом, водою, туманом, закручуванням слів у пружини, осягненням сакральних смислів слова…). А ще — про фігури вищого пілотажу у сфері поезії. І про найголовніше: ДЛЯ ЧОГО все це робиться. Шошанні на це запитання дав таку відповідь: “Поезія — це початковий мінімум ввічливості при бажанні поспілкуватися з Богом”.
© Вікторія Левицька, 2005
* Вікторія Левицька — журналіст, відповідальний редактор (у 2005 р.) газети „Друг читача”
Матеріал опубліковано в газеті „ДРУГ ЧИТАЧА” №8, квітень 2005 року
Можна тільки подивуватися тому, наскільки необ’єктивними бувають митці при оцінюванні власних творів. От Шевченко, наприклад, усе життя вважав себе перш за все художником. А потім виявилося, що насправді він — геніальний поет, а художник тільки на додачу. Таке ж враження склалося й про книжку поезії, видану вінницьким “Континент-Примом”. Як головну страву в ній подано вірші, які смакують набагато менше, ніж есе про поезію, відсунуті аж кудись на закуску.
Автор і тих, й інших — Шошанні, вінницький поет-бард. Він має до свого екзотичного прізвища звичне ім’я — Микола — і звичні для українського вуха вірші. Це щось середнє між творами українських поетів-символістів (наприклад, М. Вороного чи О. Олеся) та книжників Середньовіччя, заглиблених у спілкування з Богом. Формула поезії “від Шошанні” — пошук гармонії у світі, віднайдення забутої чистоти та прозорості в людині.
Тому цю книгу не варто брати до рук тим, хто надає перевагу віршам іншого штибу. Не знайдуть вони тут ані лоскоту еротики, ані смороду перегару, ані жодної хвилини трави, ані кривавих плям і пострілів у підворітнях. Любителі подібної постмодерної руйнації відкладуть книжку вже на першому вірші — романтично-самозаглибленому:
“Тиша в темряві звірком,
Розпрямивши скуті крижі,
Зашкарублим язиком
Ніжно шелест звуків лиже”.
“Постмодерністи” звинувачуватимуть поета в надмірній ідеалізації світу — ну хіба мало вже написано про “мелодію крила джмеля” або про “примарний корабель з прозорими вітрилами”? Навіщо вкотре повертатися до стандартних образів?
Певно, не вельми переймуться поезією Шошанні й любителі лірики в первинному значенні слова — тобто поціновувачі “ніжних” віршів про любов, природу, досконалість світу й таке інше. Навіщо? Відкривати собі нового поета – значно складніше, ніж укотре перечитати когось із улюблених класиків. Тим більше, поезія Шошанні, що не кажи, не настільки досконала, як Симоненка, Ахматової, Антонича… (кожен може підставити ім’я, яке вважає за потрібне).
Іронічні спроби лишають присмак певної вторинності. Одразу спадають на думку “Шедеври” Позаяка (можливо, теж не настільки самобутні): “В буфеті за столиком білим/ Сардельки удвох смакували,/ І так непідробно шипіло/ Шампанське з юнацьким запалом”.
А тепер — готуйтеся. Наприкінці книги — п’ятдесят сторінок, які залишають дійсно приємне враження. Есе про поезію. Про те, ЯК писати і ЩО писати. Класифікація класиків і віршів (виявляється, вони бувають словесним джазом, водою, туманом, закручуванням слів у пружини, осягненням сакральних смислів слова…). А ще — про фігури вищого пілотажу у сфері поезії. І про найголовніше: ДЛЯ ЧОГО все це робиться. Шошанні на це запитання дав таку відповідь: “Поезія — це початковий мінімум ввічливості при бажанні поспілкуватися з Богом”.
© Вікторія Левицька, 2005
* Вікторія Левицька — журналіст, відповідальний редактор (у 2005 р.) газети „Друг читача”
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.