(Рецензія на збірку: М. Шошанні. Всесвіт Усміхнених Псів. Лірика, іронія, думки, есе. — Вінниця: Континент-Прим, 2004. — 160 с.: іл.)
Матеріал опубліковано в газеті „ЛІТЕРАТУРНА УКРАЇНА”, № 24 (5111) від 23 червня 2005 року


    ШОШАННІ — що це таке? Колір? Тканина? Птах? Що за звукова магія? ШО-ШАН-НІ... З цього приводу автор поки що не бажає робити якихось коментарів для широкої публіки.
    Микола Шошанні станом на початок 2005 року видав чотири збірки ліричних та іронічних поезій, думок, есе: „ВИРАЖИ ИЛЛЮЗИЙ” (1999), „ПТАХ НЕБЕСНИЙ” (2001), „ОРАНЖЕРЕЯ АЖУРНОГО ЖАНРА” (2003) та „ВСЕСВІТ УСМІХНЕНИХ ПСІВ” (2004). Має три власні магнітоальбоми авторської пісні. При першому наближенні до творчості Шошанні може здатися, що його вірші та есе прості, прозорі, легкі. Подібне сприйняття — дещо поверхове, адже у простоті творів Шошанні є кілька рівнів. Спробуємо дістатися найвищого на прикладі останньої збірки лірики, іронії, думок та есе „ВСЕСВІТ УСМІХНЕНИХ ПСІВ”.
    Красиве, ошатне видання з філософськими ілюстраціями Анатолія Дикого. Біло-червоно-чорна обкладинка, що привертає зацікавлену увагу. Висока якість паперу, продумані шрифти заголовків, добре вичитані тексти (що у наш час скоріше викликає подив) — усе діє на виникнення поля тяжіння до власне ЗМІСТУ книги.
    Назву збірці дав однойменний вірш Шошанні. Всесвіт Усміхнених Псів — це маленький, з росинку, світ, але без якого „все” і „усе” може загинути. У ньому живе пес-одинак, душа якого радісно відбиває Всесвіт.
    Головне слово шошаннівської поезії — Самотність, яка для автора є живою істотою. З її обіймів не просто вирватись. У руці Самоти — меч („Молитва поета”), яким вона може знищити віру творчої особистості. Лику Самотності боїться навіть Смерть. На небі ліричний герой Шошанні намагається роздивитись Любов, але бачить тільки Самоту. Туга за коханою порівнюється з моментом злиття із Самотою — миттю, що переживається як найвища у житті. „Самотність — душа від Бога”, — каже Шошанні. Подібне світосприйняття характерне для романтичної, і багато у чому екзистенціальної особи. Самотність отримує чимало дарунків від поета, але не може (або не хоче) розтопити лід його душі. І народжується вірш „Самотній Бог”, головна ідея якого:

Кому мені проквилити
спорожнілу пісню про те,
що весь світ тримається
лише в уяві Самотності?
   
    Образ СЛОВА пронизує весь збірник „ВСЕСВІТ УСМІХНЕНИХ ПСІВ”: як поетичні, так і прозаїчні твори. Для автора Слово — це Бог, „хистка основа небесного і земного”. Ліричний герой Шошанні слідує велінню Слова, у Ньому шукає прозріння і спасіння. Слово для нього — відрада, Воно ніколи не зрадить. У Нього поет вимолює віри і сил свій „шлях без лукавства пройти”. Злившись зі Словом, поет-одинак прагне пізнати Його сутність: „О Слово, таке величне, а може, і ти — самотнє?” („Слово”).
    Слово і німота, слово і тиша майже завжди поруч у творчості Шошанні. Розділ „Лірика” відкриває і завершує вірш про тишу, утворюючи кільцеву композицію. Тиша і Слово — дві грані одного Невимовного. Творчий висновок поета, що пірнув у глибини Слова, навіть БАЧИВ його, — „Чисті звуки усі витікають з неквапної тиші і впадають у тишу...”.
    Релігійність автора проривається крізь біблійну лексику (псалми, ангели, Судний день, Храм, звір) та нестримні духовні пориви („Віра”). Традиційний у християнській символіці мотив розп’яття трансформується у Шошанні в образ „розхристаної душі”, розп’ятої голими, неприкритими думками („Молитва поета”).
    Однією з характерних рис поетичного самовираження Шошанні є уособлення неживих реалій, які пишуться ним з великої літери і осмислюються, як самостійні, вільні, живі „енергії”: Самотність, Віра, Надія, Страх, Борги, Любов, Правда, Воля, Розум, Забуття, Азарт, Цікавість, Смерть, Слово. Це особливий спосіб сприйняття і пізнання реальності, де важливі для поета почуття і явища набувають надлюдських якостей, втручаються в закони буденного, матеріального життя, змінюють долі.
До одного образного ряду відносяться часто вживані автором збірки слова вода, ріка, хвиля, пливти, риба, рибак, улов, човен, кораблик, весло, причал, берег та подібні. Човен у світовій літературі традиційно — символ подорожі. У Шошанні — „небесний човен”, який пливе до „небесного порту”, тобто до країни духу. Ця подорож — не для кожного. У ліричного героя представленої збірки „зламалось не одне весло” на воді „Істини ріки”. У цій річці водяться риби-слова, „поміж хвиль протікають хвилини”. Дивні асоціації виникають у поета:

Мені часом здається, ніби я є якимсь рибарем,
Що небесну вивуджує рибу.

    А може, це — „Ріка ідіотів”, і той, хто в неї пірнув, не розуміє сам себе?
Жага пізнання себе, свого місця, прагнення до самовизначення проривається не лише у ліриці („Де мій Маяк?.. Де я?.. Хто я?..”), але й у прозі Шошанні. У есе „Психологія поезії та німа мова” та „Про Бога” автор відкриває читачу сакральне: свій духовний досвід видінь-прозрінь, у результаті яких він став на шлях пізнання себе.  
    Мабуть, немає поета, який би не присвятив вірша проблемі творчості, творчої особистості. Цікавить ця тема і Шошанні. Поет для нього — „заклинатель безодні”, „слово серед слів німих”. Ліричний герой Шошанні вже не прагне за свої вірші користі і слави, він залишив позаду думку змагатися з Творцем у складанні „найкращого у Всесвіті вірша”. Визнаючи своє безсилля перед величчю більш достойних авторів, поет приймає на себе тягар смирення і у цьому образі відкривається Богові:

Велінням небес чи таро надірвані нерви і тяги,
І зараз насправді, як є, я перед Тобою стою
Не бравий картинний герой, а сивий сумний доходяга,
Який серед слів самоти складає молитву свою.

    У вірші „Творчості” — ті ж мотиви своєї „малості” як поета. Шошанні порівнює рух творчої думки з корабликом, що пливе у морі „ілюзій чи гордині” і переборює тини та граблі, щоб не розплескати Справжнє. Творча особистість для Шошанні — людина самотня, що полюбляє тишу і впадає у медитативний спокій, спостерігаючи за нестримним хвилюванням річки. Пірнаючи крізь воду у глибини підсвідомого, він милується красою проявленого світу („Поет”). Важливо для поета схопити „мить швидкоплинну” і прожити її у повноті, а потім підібрати найбільш точні слова, які б змогли виразити у мудрій простоті усі одкровення цієї миті.
Гармонія „зміст — форма” не завжди властива Шошанні: частіше страждає форма заради вірності змісту. Часом скочить ритм. Не найсильніший момент творчості Шошанні — рими: вони достатньо традиційні, без поетичних „викручувань”. Автор легко жертвує формою заради змісту, і тоді зустрічаються такі недбайливі рими, як „ріку — метелику”, „рани — Храмі”, „втекти — чи”, „небом — для себе” та подібні. (Але заради об’єктивності не можна не пригадати і вдалі, віднайдені у довгому пошукові рими, як от: „мацає – еманації”, „резон там – горизонти”, „вуалі – серіалів” та ін.) Здається, що автор свідомо йде на такі порушення, аби зберегти образи, які вже не забудуться: „дощ-приблуда від суму й холоду здуває сльози гірко на лист самотній”, „мушля самотньої суті”, „складають криптограми у спалахах неврозів планет парад”, „піниться десь ріка в зблисках кривих дзеркал”.
    Розділ „Іронія, фрази з приводу та без” цікавий як передишка, легкий спочин перед серйозними запитаннями, що постають у есе збірки. Афоризми Шошанні відповідають усім правилам жанру: вони точні, лаконічні, глибокі, інколи кумедні.
    Осягнути феномен творчості, власного натхнення, пірнути у глибини досі невідомого, непізнаного — складне завдання, яке поставив перед собою митець у есе „Про формулу поезії”, „Деякі фігури „вищого пілотажу” в поетиці”, „Про рівні поетичної майстерності”. Поетами-початківцями, які знаходяться у власному художньому пошукові, поради Шошанні можуть бути сприйняті в цілому, як нетривіальні, інколи нестандартні та багато в чому повчальні.
    Чи вдається автору самому притримуватись у своїй творчості тих „законів”, про які він пише? Навряд чи. Адже феномен художньої творчості та натхнення неможливо підтвердити, втиснути у „прокрустове ложе” правил, щаблів сходження. З історії літератури відомо, що талановитий поет, письменник завжди проявляв себе і стверджувався якраз у моментах розходження, відступах, виходу за межі „теорії” і тим самим ставав ближчим до свого часу, прокладаючи місток до наступних напрямів у мистецтві.
    Чим цікава творчість Шошанні СЬОГОДНІ? Чи є вона „конкурентноспроможною” на фоні того буяння поетичних збірок, які наводнюють сучасний книжковий ринок? Мабуть, для автора не постають такі питання. Він пише про Вічне, а значить, і для сьогодення. Твори Шошанні несуть передовсім гедоністичну функцію і націлені на тих читачів, яким близький погляд поета на зриме і незриме Справжнє.

    © Ольга Скобельська, 2005

    * Ольга Скобельська — літературознавець, кандидат філологічних наук, доцент кафедри зарубіжної літератури Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького.