Опублiковано: 2007.01.15
Сергій НЕГОДА
КАЛЕЙДОСКОП КОХАННЯ ОЛЕНИ АСАЧОВОЇ
Збірка поезій «Прикосновение» Олени Асачової побачила світ у вінницькому видавництві «Континент-Прим» у листопаді 2003 року. Літературний редактор художнього видання сучасний вінницький поет Андрій Стебелєв запропонував вінницьким шанувальникам поетичного слова здебільшого лірику кохання Олени Асачової. Наскільки це справжній скарб для шанувальників поетичного слова свідчить ажурна палітурка, котра виконана відомим чарівником електронного пензля Анатолієм Диким. Я назвав би два цьогорічних художніх видання «Прикосновение» Олени Асачової та «Оранжерею ажурного жанра» Миколи Шошанні братами-близнюками за стилем та дизайном. Проте зміст цих двох поетичних збірок, немов два полюси.
Тендітні почуття ліричної вінницької поетеси Олени виписані через різноманітні відтінки екзестенційного драматизму буття. Емоційна сфера ліричного показово суб’єктивна, а отже, така, що глибоко торкає співзвучні одна одній душі. В змістах багатьох віршів здебільшого превалюють самовираження через проблемні ситуації співіснування двох психічних полюсів людського – чоловічого та жіночого. Дякуючи цьому, дійсно, збірка читається цікаво і, либонь, перечитується ради того, щоб збагнути відверту стихію кохання ліричної жінки. Проте у збірці не зовсім чітко позначена сфера взаємного. Якщо вірші декотрими читаються сьогодні ради того, щоб вишукати в них гостру та пікантну тему сучасності, то раджу вам збагнути іншу сторону поезії – варто глибоко продумувати зміст лірики Олени, бо таки її ліричне глибоко торкає душу, її слово неначе підживлює настрій життєрадісними мотивами кохання. Лірична палітра вінницької поетеси досить барвиста, при тому вона використовує здебільшого білі гами кольорів. Сентиментальна пейзажна лексика збірки, як невід’ємна частина будь-якої жіночої лірики, майстерно подана через звуковий секрет-лабіринт, через діалог почуттів у сонячному калейдоскопі кохання ліричної героїні Олени Асачової.
В ліричній системі творчості Олени Асачової можна помітити основну стилістичну фігуру – ліричну антимонію проблемних стосунків.
Лірична антимонія внутрішнього світу ліричної героїні та оточення – це своєрідна постійна протилежність настроєвих відчуттів в ліриці, котра виникає на шляху детального емоційного дослідження внутрішніх екзистенцій крізь творчі духовні проблеми існування у полі прагнень із зовнішнім стимулом життя. Невипадково, що вінницька поетеса не конкретизувала особу та залишила її для читача ліричною таємницею в лабіринтах діалогової павутини, природа якої не завжди життєво стійка, проте справляє враження першочергового страху, яке виходить на шлях долання себе самої через інтелектуальні почуття у стосунки з таємницею власного кохання. Лірична антимонія Олени Асачової вибудувала лабіринти. Це сприймається, як потреба емоційної самореалізації у ритміці та тональності, властивому лише жінці шармі.
У ліричних сюжетах Асачової використано психічне моделювання духовних образів та пейзажів через бінарні стосунки коханого і коханої. Поетеса залучає до ліричної палітри пейзажну фільтрацію станів. Проектуючи ліричну фігуру, як акцент, поетеса стихійно сягає меж трансцендентного буття. Друга постійна фігура, яка притаманна ліриці Олени Асачової - лірична віра в духовні сили кохання, яке викликане виключно добротою душі жінки.
Третя лірична фігура – іронічний шарм – визначає модерну основу таланту поетеси. Ця фігура суто інтуїтивна, вона невипадкова, проте ще недостатньо розвинена, тому ще сприймається поетесою поза межами прагматичного моделювання ліричного образу, проте ця фігура дає змогу прогнозувати подальший розвиток ліричного обдарування. Іронічний шарм на перший погляд інспірований в асоціаціях до пейзажних метафор, які у більшості віршів подані у нетрадиційних семантичних структурах.
Тендітні почуття ліричної вінницької поетеси Олени виписані через різноманітні відтінки екзестенційного драматизму буття. Емоційна сфера ліричного показово суб’єктивна, а отже, така, що глибоко торкає співзвучні одна одній душі. В змістах багатьох віршів здебільшого превалюють самовираження через проблемні ситуації співіснування двох психічних полюсів людського – чоловічого та жіночого. Дякуючи цьому, дійсно, збірка читається цікаво і, либонь, перечитується ради того, щоб збагнути відверту стихію кохання ліричної жінки. Проте у збірці не зовсім чітко позначена сфера взаємного. Якщо вірші декотрими читаються сьогодні ради того, щоб вишукати в них гостру та пікантну тему сучасності, то раджу вам збагнути іншу сторону поезії – варто глибоко продумувати зміст лірики Олени, бо таки її ліричне глибоко торкає душу, її слово неначе підживлює настрій життєрадісними мотивами кохання. Лірична палітра вінницької поетеси досить барвиста, при тому вона використовує здебільшого білі гами кольорів. Сентиментальна пейзажна лексика збірки, як невід’ємна частина будь-якої жіночої лірики, майстерно подана через звуковий секрет-лабіринт, через діалог почуттів у сонячному калейдоскопі кохання ліричної героїні Олени Асачової.
В ліричній системі творчості Олени Асачової можна помітити основну стилістичну фігуру – ліричну антимонію проблемних стосунків.
Лірична антимонія внутрішнього світу ліричної героїні та оточення – це своєрідна постійна протилежність настроєвих відчуттів в ліриці, котра виникає на шляху детального емоційного дослідження внутрішніх екзистенцій крізь творчі духовні проблеми існування у полі прагнень із зовнішнім стимулом життя. Невипадково, що вінницька поетеса не конкретизувала особу та залишила її для читача ліричною таємницею в лабіринтах діалогової павутини, природа якої не завжди життєво стійка, проте справляє враження першочергового страху, яке виходить на шлях долання себе самої через інтелектуальні почуття у стосунки з таємницею власного кохання. Лірична антимонія Олени Асачової вибудувала лабіринти. Це сприймається, як потреба емоційної самореалізації у ритміці та тональності, властивому лише жінці шармі.
У ліричних сюжетах Асачової використано психічне моделювання духовних образів та пейзажів через бінарні стосунки коханого і коханої. Поетеса залучає до ліричної палітри пейзажну фільтрацію станів. Проектуючи ліричну фігуру, як акцент, поетеса стихійно сягає меж трансцендентного буття. Друга постійна фігура, яка притаманна ліриці Олени Асачової - лірична віра в духовні сили кохання, яке викликане виключно добротою душі жінки.
Третя лірична фігура – іронічний шарм – визначає модерну основу таланту поетеси. Ця фігура суто інтуїтивна, вона невипадкова, проте ще недостатньо розвинена, тому ще сприймається поетесою поза межами прагматичного моделювання ліричного образу, проте ця фігура дає змогу прогнозувати подальший розвиток ліричного обдарування. Іронічний шарм на перший погляд інспірований в асоціаціях до пейзажних метафор, які у більшості віршів подані у нетрадиційних семантичних структурах.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.