"Еталон жіночої лірики" - так назвала доробок поетеси Олени Асачової одна із учасниць вечора, який відбувся в залі відділу мистецтв бібліотеки імені Тімірязєва. присвячений він був виходу в світ її поетичної збірки "Прикосновение".

   Для такої характеристики в ерудованої читачки були всі підстави, бо творчість Оленй Асачової органічно вписується в традицію російської жіночої поезії, означеної насамперед такими величинами, як Марина Цветаєва та Анна Ахматова. Можна назвати і низку менш знаних авторок (наздогад спливає, скажімо, ім'я Ірини Снєгової), творчість яких складає цілий пласт у російській літературі. Цілком у руслі жіночої поезії пише і вінничанка Олена Асачова. Для прикладу процитуємо вірш, який і дав назву книжці:
   
               Не ревнуй, мой хороший, не надо.
               Не в утеху, не в радость, не впрок.
               Я считаю бесценной наградой
               Поцелуй твой горячий в висок.
               Возвращаюсь к тебе из забвенья,
               Выплываю, из сна наяву.
               Только тихое при-ко-сно-вень-е
               Мне подскажет: тобою живу.
   
   Високе кохання, пов’язані з ним переживання, готовність до самопожертви заради коханої людини ? одна з ключових тем російської жіночої поезії. Вона ж превалює і в «Прикосновении».
   До речі, варто звернути увагу на один досить таки цікавий момент у творчості Асачової ? на стилізацію картини світу і всього оточення ліричної героїні під старовину. Наприклад, танець сутінків у неї «похож на менуэт», а коли на небосхилі спалахують вечірні зорі, то їй здається, що «На небе канделябры зажигали». А вечір, немов галантний кавалер якого-небудь дев'ятнадцятого чи вісімнадцятого століття «пред ночью преклонил колено». І предмети, і манера поведінки для нашого сьогодення увіч нехарактерні. Мені здається, це не наслідування літератури минулого, а скоріше протест проти сучасної дегероїзованої дійсності, туга за справжнім лицарством, яке нинішні чоловіки (куди ж ти від правди дінешся!..) загубили дорешти. А потреба у ньому є ? навіть у жінок початку XXI віку.
   Цікавими, як на мене, є і пейзажні словесні малюнки Асачової, виконані досвідченою рукою людини, яка віртуозно володіє широким спектром літературних прийомів і яку практично жодного разу не зраджує ні музичний слух, ні тонкий художній смак:
   
               За нами крались сумерки. И в сквере
               Наряд свой поправляла темнота.
               В изящной и изысканной манере
               Читала ноты осени с листа.
   
   ...Закінчити цю коротку рецензію мені хотілось прогнозом читацького успіху «Прикосновения», коли раптом задзеленчав телефон. Телефонувала старша дочка з одним запитанням: чи немає у мене нової книжки. Олени Асачової. З'ясувалося, що серед студентів педуніверситету збірку передають з рук у руки, і їй вона дісталася всього на один вечір. Про який прогноз можна вести мову, коли успіх уже прийшов сам, випередивши публікацію!?
   Залишається хіба що пошкодувати, що мізерний тираж (трохи більше ста примірників) для «Прикосновения» однозначно замалий.
                                                                                                                    Віктор МЕЛЬНИК