Опублiковано: 2009.04.02
Берегова Віра, літредактор Державного інституту розвитку сім’ї та молоді
Відгук на книгу «У злагоді з собою»
Цю поезію хочеться читати постійно – щохвилини, щогодини, щоб мати змогу ще раз, уже вкотре зануритися в духмяно-запашне буйство віршів. Напружений ритм сьогодення неспроможний затьмарити яскраву барву життя, яка осяває кожне слово поетки. І ця барва пломеніє, яріє, змушує серце неспокійно стукотіти і дає наснагу знову й знову творити. Я діждалася сьомої книги Світлани Залізняк - і ось уже мандрую стежками спогадів і повертаюся в дитинство, бо саме звідти бере свої витоки день сьогоднішній з його неспокоєм, пірнаю у глибини, роздумуючи про сенс буття, про місце творчості в житті людини.
Людину називають вінцем природи. Це, певно, тому, що ми – невід’ємна частина всього сущого на землі. Тому й сприймаєш навколишній світ як логічне продовження самого себе в природі. І вже не знаєш, де пролягає ота грань, що розділяє. І чи розділяє?
Люблю спориш – єдвабний килимок,
Кульбаби, на яких дзумкочуть бджоли.
Я по траві боюсь зробити крок –
Завдати болю?
Снується роздумів срібляста нить – хто дарував нам все в житті? На чий вівтар покласти слів подяку за неспокійний, спраглий шал думок, за те, що ти в житті – яскрава квітка маку?
Усе – від Бога: гіркота прозрінь,
Лани, безхліб’я, жорна, жменя жита,
Пах меду, пам’ять сновидінь,
Враг, помагач, притомність, мито…
* * *
Мене не кличте в мандри повз Ітаку,
Я прагну вигоріть отут – дотла.
Я – самосій. Уперта квітка маку...
Піддатливе зело пригнув бур’ян.
Мудрість, лагідність, пророче бачення майбутнього, тонке відчуття краси життя, які завжди притаманні жінці-матері й Берегині родинного вогнища, промовляють чистим і незрадливим словом зі сторінок цієї ошатної збірки поезій, яку завжди хочеться мати біля себе, щоб читати, мудрішати, добрішати і робити світ ще кращим.
Людину називають вінцем природи. Це, певно, тому, що ми – невід’ємна частина всього сущого на землі. Тому й сприймаєш навколишній світ як логічне продовження самого себе в природі. І вже не знаєш, де пролягає ота грань, що розділяє. І чи розділяє?
Люблю спориш – єдвабний килимок,
Кульбаби, на яких дзумкочуть бджоли.
Я по траві боюсь зробити крок –
Завдати болю?
Снується роздумів срібляста нить – хто дарував нам все в житті? На чий вівтар покласти слів подяку за неспокійний, спраглий шал думок, за те, що ти в житті – яскрава квітка маку?
Усе – від Бога: гіркота прозрінь,
Лани, безхліб’я, жорна, жменя жита,
Пах меду, пам’ять сновидінь,
Враг, помагач, притомність, мито…
* * *
Мене не кличте в мандри повз Ітаку,
Я прагну вигоріть отут – дотла.
Я – самосій. Уперта квітка маку...
Піддатливе зело пригнув бур’ян.
Мудрість, лагідність, пророче бачення майбутнього, тонке відчуття краси життя, які завжди притаманні жінці-матері й Берегині родинного вогнища, промовляють чистим і незрадливим словом зі сторінок цієї ошатної збірки поезій, яку завжди хочеться мати біля себе, щоб читати, мудрішати, добрішати і робити світ ще кращим.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.