Опублiковано: 2008.08.23
Василь Кузан
Філософія покори
Телевізійний образ Дмитра Корчинського зайвий раз переконує нас у тому, що крайні ліві і крайні праві homo politikus майже не відрізняються одні від одних. Вони знаходяться так близько на політичному спектрі суспільства, що запросто можуть подати один одному руки. І за допомогою тих таки рук (часто нечистих) можуть перетягнути одне одного із коричневого поля на червоне, чи навпаки. Але як би там не було, радикалізм завжди, на якому б полі він не знаходився, приховує в собі небезпеку. Радикалізм межує із втратою контролю над собою, із втратою людяності і може перерости у вчинки, спонукати події, які оправдати потім буде неможливо.
На суперобкладинці нової поетичної книги відомого радикала і максималіста Дмитра Корчинського “Філософія смути”, що побачила світ у видавництві літературної агенції “Зелений пес” за активної підтримки студії “1+1”, шанованого журналу “Пік” та інших, не менш відомих партнерів, портрет автора зображено на фоні портрета вовка. У поетичній уяві Дмитро асоціює себе з твариною, що в народі має погану славу. Але хто він, той вовк на другому плані? Може це вожак, який має право вибирати і приймати рішення, розмножуватися і турбуватися про всіх, полювати, карати і милувати?.. А, може, це вовк–одинак, самітник, який живе за власними законами, прислухається тільки до свого голосу, добуває іжу тільки для себе; вовк, який не сприймає законів суспільства, або ж суспільство не визнає його, не дає йому можливості задовольнити власні амбіції. Але є ще і вовки, що живуть за законами зграї – чітко виконують покладені на них обов'язки і вірять, що вижити і забезпечити продовження роду можна тільки діючи спільно, колективно. У зграї є ще і вовки-ізгої. Це ті, що не зважаючи на образи і приниження всієї спільноти задовільняються крихтами і недоїдками з чужого стола, бо фізична сила, сила духу, а, вірніше, слабкість фізична і відсутність сили духу, сили характеру, мудрості і здатності знаходити прихильників не дає можливості їм зайняти достатнє становище в суспільстві. У вовчому, треба сказати, суспільстві, тобто – в зграї. Та якщо порівнювати закони розвитку та існування спільноти вовчої і людської на рівні емпіричному, то спільного можна знайти набагато більше ніж уявляється. Крім того, у вовчому середовищі закони стабільніші за американську конституцію. Хоча це ні про що не говорить.
Такі роздуми та асоціації викликає тільки обкладинка, під якою, ви вже здогадалися, приховано ще і якийсь зміст.
“Не можу не відмітити – це, поза всяким сумнівом, розумний і думаючий чоловік. Багато з того, що він говорить, - майже однозначна маска” – ці слова із газети “Столичные новости» є ключовими у розумінні Дмитра Корчинського як поета і як людини. До такого висновку нас спонукає і епіграф до книги – слова автора, які теж варто привести тут повністю: «Вірш – це римована шифровка і зашифровується до невпізнання. Ефект сприйняття – радість відгадати загадку».
* * *
Треба сказати, що не всі вірші у книзі – це зашифровані думки. Більшість із них цілком прозорі, прості, у яких автор і не прагнув нічого зашифрувати, просто написав і все. Інколи, навіть, використовуючи такі ж прості, дитячі рими: сонце – віконце…Хоча, цілком можливо, що прихована думка криється у словосполученні «заґратоване віконце». До речі, такого віконця із сонцем ще ніхто не римував.
У книзі є багато нерівностей, місць слабших, на яких не хочеться зупинятися, і багато знахідок, оригінальних, яскравих, сильних і в той же час неоднозначних. З деякими моментами погодитися просто неможливо: вони настільки провокативні, настільки різні, як і вислови автора в телеефірі. Проте різкість, показова мужність і вип'ячувана сміливість часто є проявами слабкості і страху. За ними, як за маскою людина прагне приховати своє справжнє обличчя, чи свої істинні думки. Деякі люди так багато уваги приділяють маскуванню власного “я”, що їхня маска, їх захисна оболонка перетворюється в панцир, в капсулу, в бункер. І тоді, спроби розшифрувати думки таких людей перетворюються в безнадійну справу. Проте:
Тренуй удар, а мозок не насилуй,
Відомо все (вік філософії похилий),
Що Бог один, а Мухаммад пророк.
Світ неосяжний і незрозумілий.
Ти в нього вистріли, синок.
Люди, що побували на війні, у своїй більшості мають хвору психіку. Війна привчає до однозначності: свій – ворог. Багатобарвність стосунків, ситуацій, відносин стає незрозумілою і обтяжливою для воїна. Він волів би бути там, на полі, в Чечні, в Придністров'ї, в Іраку… Для нього звичніше дивитися на людей через приціл автомата ніж через стіл переговорів. Але, треба мати на увазі, що жоден воїн на світі, жоден солдат в історії, яким би мужнім і професійним він не був, на полі бою виконує чужу волю, волю командира, генерала, стратега, керівника, замовника, того, хто платить гроші… І коли він, цей воїн, цей співець боїв, носій війни, здатний бачити красу у жахливому, радіти від попадання у живу ціль, коли він починає усвідомлювати це – інші акценти розставляються у його творах.
… У небі є душа, у ямі таємниця
Ні розгадати, ні згадати, ні зректися.
Ні відірвати погляду, тікаючи додому.
Коли краса і страх єднаються в одному.
* * *
Якщо розглядати назву книги у контексті епіграфа, тобто як шифровку, то під смутою автор міг приховати щось цілком протилежне: примирення, апатію, залежність, покору… Можливо, саме тому у нього так багато творів пов'язаних із жертовністю, жертвоприношенням: жертовні кораблі, жертовні моряки, жертовні агнці, я – жрець, цвинтар жертв життя, жертв жахливих, і жертви сам собі проношу…
Ці примирення і покора часто –густо межують із приреченістю.
… і в тюрмі
Нас ждуть, нас мало, і наступим ми
На плити дворика розстрільного таки.
А ось із іншого твору:
Все втрачено. Я згадую світанок.
Сад, сонце, поле. Лише це, одне.
Перейде ніч, життя завершиться під ранок.
Такі упадочні, декадентські настрої змушують зробити ще один висновок: пошуки ліричного героя не увінчуються успіхом, він заходить у тупик і не може знайти виходу. Філософія смути зраджує своєму філософу, і зраджує не тому, що сумнівається у його почуттях, а тому, що не може дати відповіді на поставлені ним запитання. Усвідомлення свого місця у світі, свого призначення і сумніви, пов'язані з цим усвідомленням приводять до розчарування.
Я народився, а небі не з'явилося відзнак.
Ніхто не чув, щоб янголи сурмили.
Максималізм залишається з ліричним героєм завжди. Для нього існує тільки все або нічого, тільки чорне або біле (червоне або коричневе). У гіршому випадку
Я оселюсь на смітнику – останній привид,
Аматор готики, останній власник цих
Зруйнованих конструкцій,
Цих циклопічних і дрібних машин,
Розбитого мистецтва, зламаної зброї…
І це буде тоді, коли “низ живота утвердиться на троні…”
* * *
Присутність політики у книзі приховано, зашифровано тонко, не те, що в телеопусах. Коли Корчинський з'являється на екрані, його висновки і репліки можна прогнозувати із стовідсотковою точністю. Він обов'зково поцілить гострим олівцем у того, кого підтримують його колишні брати по зброї. Дивно, але факт. Проте, якщо і виступи Дмитра по телебаченню розглядати в контексті епіграфа до його книги, якщо брати до уваги, що він розумний і думаючий чоловік, то… Можливо, заробляючи гроші на чужій ідеї, він вирішив довести цю ідею до абсурду і тим самим стати своєрідним детонатором, бомбою, чужим серед своїх чи своїм серед чужих. Така тактика властива представникам не тільки нашої нації. Хоча, вірш Дмитра Корчинського “Дуже українське” починається реченням: “І знову зрада”.
* * *
… Підстави філософії під ковдрою старою,
А на столі поставлені причини
Продовжити життя за шаховою грою.
Дмитро Корчинський грає з нами в гру, яку самий нам і нав'язав. Із власної волі, чи ні – це вже інше питання. Але гра є грою, і якщо ми втягнулися в неї, то повинні робити ходи у відповідь. Хоча в деяких карточних іграх є таке поняття як “пас”. У командних ігрових видах спорту є термін “поза грою”. Ми з вами в грі і ми не пасуємо. Ми граємо, вивчаючи правила гри на ходу. І що б ми не писали, як би погано не думали і не говорили про одіозну постать Дмитра Корчинського, проте книгу його варто почитати. Бо у якого ще професійного поета можна знайти подібні яскраві і безперечно талановиті рядки:
За день до закінчення вічності
Піду продавати годинник
Лохам на Лук'янівський ринок.
Десяток свічок загорну в папірець.
Це буде стоп-кадр, сингулярність чи вибух
Як знудиться нами Небесний Отець.
Лиш слово було на початку,
В кінці буде слово “кінець”.
Василь Кузан.
На суперобкладинці нової поетичної книги відомого радикала і максималіста Дмитра Корчинського “Філософія смути”, що побачила світ у видавництві літературної агенції “Зелений пес” за активної підтримки студії “1+1”, шанованого журналу “Пік” та інших, не менш відомих партнерів, портрет автора зображено на фоні портрета вовка. У поетичній уяві Дмитро асоціює себе з твариною, що в народі має погану славу. Але хто він, той вовк на другому плані? Може це вожак, який має право вибирати і приймати рішення, розмножуватися і турбуватися про всіх, полювати, карати і милувати?.. А, може, це вовк–одинак, самітник, який живе за власними законами, прислухається тільки до свого голосу, добуває іжу тільки для себе; вовк, який не сприймає законів суспільства, або ж суспільство не визнає його, не дає йому можливості задовольнити власні амбіції. Але є ще і вовки, що живуть за законами зграї – чітко виконують покладені на них обов'язки і вірять, що вижити і забезпечити продовження роду можна тільки діючи спільно, колективно. У зграї є ще і вовки-ізгої. Це ті, що не зважаючи на образи і приниження всієї спільноти задовільняються крихтами і недоїдками з чужого стола, бо фізична сила, сила духу, а, вірніше, слабкість фізична і відсутність сили духу, сили характеру, мудрості і здатності знаходити прихильників не дає можливості їм зайняти достатнє становище в суспільстві. У вовчому, треба сказати, суспільстві, тобто – в зграї. Та якщо порівнювати закони розвитку та існування спільноти вовчої і людської на рівні емпіричному, то спільного можна знайти набагато більше ніж уявляється. Крім того, у вовчому середовищі закони стабільніші за американську конституцію. Хоча це ні про що не говорить.
Такі роздуми та асоціації викликає тільки обкладинка, під якою, ви вже здогадалися, приховано ще і якийсь зміст.
“Не можу не відмітити – це, поза всяким сумнівом, розумний і думаючий чоловік. Багато з того, що він говорить, - майже однозначна маска” – ці слова із газети “Столичные новости» є ключовими у розумінні Дмитра Корчинського як поета і як людини. До такого висновку нас спонукає і епіграф до книги – слова автора, які теж варто привести тут повністю: «Вірш – це римована шифровка і зашифровується до невпізнання. Ефект сприйняття – радість відгадати загадку».
* * *
Треба сказати, що не всі вірші у книзі – це зашифровані думки. Більшість із них цілком прозорі, прості, у яких автор і не прагнув нічого зашифрувати, просто написав і все. Інколи, навіть, використовуючи такі ж прості, дитячі рими: сонце – віконце…Хоча, цілком можливо, що прихована думка криється у словосполученні «заґратоване віконце». До речі, такого віконця із сонцем ще ніхто не римував.
У книзі є багато нерівностей, місць слабших, на яких не хочеться зупинятися, і багато знахідок, оригінальних, яскравих, сильних і в той же час неоднозначних. З деякими моментами погодитися просто неможливо: вони настільки провокативні, настільки різні, як і вислови автора в телеефірі. Проте різкість, показова мужність і вип'ячувана сміливість часто є проявами слабкості і страху. За ними, як за маскою людина прагне приховати своє справжнє обличчя, чи свої істинні думки. Деякі люди так багато уваги приділяють маскуванню власного “я”, що їхня маска, їх захисна оболонка перетворюється в панцир, в капсулу, в бункер. І тоді, спроби розшифрувати думки таких людей перетворюються в безнадійну справу. Проте:
Тренуй удар, а мозок не насилуй,
Відомо все (вік філософії похилий),
Що Бог один, а Мухаммад пророк.
Світ неосяжний і незрозумілий.
Ти в нього вистріли, синок.
Люди, що побували на війні, у своїй більшості мають хвору психіку. Війна привчає до однозначності: свій – ворог. Багатобарвність стосунків, ситуацій, відносин стає незрозумілою і обтяжливою для воїна. Він волів би бути там, на полі, в Чечні, в Придністров'ї, в Іраку… Для нього звичніше дивитися на людей через приціл автомата ніж через стіл переговорів. Але, треба мати на увазі, що жоден воїн на світі, жоден солдат в історії, яким би мужнім і професійним він не був, на полі бою виконує чужу волю, волю командира, генерала, стратега, керівника, замовника, того, хто платить гроші… І коли він, цей воїн, цей співець боїв, носій війни, здатний бачити красу у жахливому, радіти від попадання у живу ціль, коли він починає усвідомлювати це – інші акценти розставляються у його творах.
… У небі є душа, у ямі таємниця
Ні розгадати, ні згадати, ні зректися.
Ні відірвати погляду, тікаючи додому.
Коли краса і страх єднаються в одному.
* * *
Якщо розглядати назву книги у контексті епіграфа, тобто як шифровку, то під смутою автор міг приховати щось цілком протилежне: примирення, апатію, залежність, покору… Можливо, саме тому у нього так багато творів пов'язаних із жертовністю, жертвоприношенням: жертовні кораблі, жертовні моряки, жертовні агнці, я – жрець, цвинтар жертв життя, жертв жахливих, і жертви сам собі проношу…
Ці примирення і покора часто –густо межують із приреченістю.
… і в тюрмі
Нас ждуть, нас мало, і наступим ми
На плити дворика розстрільного таки.
А ось із іншого твору:
Все втрачено. Я згадую світанок.
Сад, сонце, поле. Лише це, одне.
Перейде ніч, життя завершиться під ранок.
Такі упадочні, декадентські настрої змушують зробити ще один висновок: пошуки ліричного героя не увінчуються успіхом, він заходить у тупик і не може знайти виходу. Філософія смути зраджує своєму філософу, і зраджує не тому, що сумнівається у його почуттях, а тому, що не може дати відповіді на поставлені ним запитання. Усвідомлення свого місця у світі, свого призначення і сумніви, пов'язані з цим усвідомленням приводять до розчарування.
Я народився, а небі не з'явилося відзнак.
Ніхто не чув, щоб янголи сурмили.
Максималізм залишається з ліричним героєм завжди. Для нього існує тільки все або нічого, тільки чорне або біле (червоне або коричневе). У гіршому випадку
Я оселюсь на смітнику – останній привид,
Аматор готики, останній власник цих
Зруйнованих конструкцій,
Цих циклопічних і дрібних машин,
Розбитого мистецтва, зламаної зброї…
І це буде тоді, коли “низ живота утвердиться на троні…”
* * *
Присутність політики у книзі приховано, зашифровано тонко, не те, що в телеопусах. Коли Корчинський з'являється на екрані, його висновки і репліки можна прогнозувати із стовідсотковою точністю. Він обов'зково поцілить гострим олівцем у того, кого підтримують його колишні брати по зброї. Дивно, але факт. Проте, якщо і виступи Дмитра по телебаченню розглядати в контексті епіграфа до його книги, якщо брати до уваги, що він розумний і думаючий чоловік, то… Можливо, заробляючи гроші на чужій ідеї, він вирішив довести цю ідею до абсурду і тим самим стати своєрідним детонатором, бомбою, чужим серед своїх чи своїм серед чужих. Така тактика властива представникам не тільки нашої нації. Хоча, вірш Дмитра Корчинського “Дуже українське” починається реченням: “І знову зрада”.
* * *
… Підстави філософії під ковдрою старою,
А на столі поставлені причини
Продовжити життя за шаховою грою.
Дмитро Корчинський грає з нами в гру, яку самий нам і нав'язав. Із власної волі, чи ні – це вже інше питання. Але гра є грою, і якщо ми втягнулися в неї, то повинні робити ходи у відповідь. Хоча в деяких карточних іграх є таке поняття як “пас”. У командних ігрових видах спорту є термін “поза грою”. Ми з вами в грі і ми не пасуємо. Ми граємо, вивчаючи правила гри на ходу. І що б ми не писали, як би погано не думали і не говорили про одіозну постать Дмитра Корчинського, проте книгу його варто почитати. Бо у якого ще професійного поета можна знайти подібні яскраві і безперечно талановиті рядки:
За день до закінчення вічності
Піду продавати годинник
Лохам на Лук'янівський ринок.
Десяток свічок загорну в папірець.
Це буде стоп-кадр, сингулярність чи вибух
Як знудиться нами Небесний Отець.
Лиш слово було на початку,
В кінці буде слово “кінець”.
Василь Кузан.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.