Опублiковано: 2008.01.23
Ігор Голод
ПІД ВІРШЕМ “ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ” ПІДПИСАВСЯ БИ Й СИМОН ПЕТЛЮРА
Батьківщина його предків — добрих півсвіту: “(Мати) за походженням була (чоловіча лінія) сербіянка, хоча прізвище мала Локотош, що угорською мовою означає — "слюсар". Мабуть, у матері була й угорська кров. По жіночій лінії вона була єврейка та українка”. “Батько мій за походженням (чоловіча лінія) француз, — правильно прізвище "Соссюр", навіть з префіксом "де". Дід мій підписувався — "Соссюр" і казав, що наше прізвище українізували писарі”. “По жіночій лінії батько — карачаєвець і українець, по чоловічій — також українець”.
1914-го батько захворів, і Сосюра покинув агрономічну школу й пішов на завод. 1918-го в його село Дебальцево на Донбасі прийшли гайдамаки, й “франко-карачаєво-сербо-угро-єврей” "Соссюр", який, за його словами, “змалку марив грозовими образами козаччини”, згадав: “Ну, й я українець. Чого ж мені треба? І записався я до повстанців”, “був призначений ройовим. (Ви не дивіться, що я лірик, я бойовий)”. Згодом перевівся до мазепинського полку: “він і був найбойовіший з усієї петлюрівської армії, і більшовики завжди не витримували нашої штикової атаки”. Вчився в старшинській школі, потрапив у денікінський полон, його навіть вели на розстріл, та в останню мить подарували йому життя.
Сосюру звільнили з полону і мобілізували у свою армію вже червоні. Коли поет почув на політкурсах, що душа — “продукт производственных отношений”, “перестало хотітися жити”, “умовився з одною курсанткою повіситись”. Але Сосюра періодично відкладав самогубство, щоб творити поеми. Коли демобілізувався, мати бурчала: “другі комуністи, що приїхали з фронту… у них і галіфе, і гроші, а ти як був босяком, так босяком і зостався”. Письменник О. Тарнавський згадував: “Сосюра здобув собі приязнь своєю майже наївною безпосередністю”. Про Хмельницького казав: “були кращі гетьмани”, уточнивши: “Мазепа”. За поему “Мазепа” його цькували так, що потрапив у психлікарню.
Коли Сосюру виключали з партії, називали його Петлюрою. Від більшовицького розстрілу його врятувала, мабуть, ода “ДПУ” (так називався тоді майбутній НКВС) і резолюція Сталіна “восстановить, лечить” на листі Сосюри до нього, в який дружина поета вклала довідку з психлікарні і в якому він писав: “Мене доводили до думки про самогубство, а я не зробив цього тому, що надто багато страждав український народ, щоб його поети стрілялися”. Про вірш Сосюри “Любіть Україну” “Правда” писала, що під ним підписалися б і Петлюра та Бандера. Лише, за його словами, потиск руки незнайомого прохожого “втримав від божевілля або самогубства”. А в ГУЛАГу за нього відсиділа заручником його дружина.
***
Джерело: газета "Тиждень", №1 за 1999 рік.
http://www.gc.kiev.ua/week/01-99/1w-cik.htm.
1914-го батько захворів, і Сосюра покинув агрономічну школу й пішов на завод. 1918-го в його село Дебальцево на Донбасі прийшли гайдамаки, й “франко-карачаєво-сербо-угро-єврей” "Соссюр", який, за його словами, “змалку марив грозовими образами козаччини”, згадав: “Ну, й я українець. Чого ж мені треба? І записався я до повстанців”, “був призначений ройовим. (Ви не дивіться, що я лірик, я бойовий)”. Згодом перевівся до мазепинського полку: “він і був найбойовіший з усієї петлюрівської армії, і більшовики завжди не витримували нашої штикової атаки”. Вчився в старшинській школі, потрапив у денікінський полон, його навіть вели на розстріл, та в останню мить подарували йому життя.
Сосюру звільнили з полону і мобілізували у свою армію вже червоні. Коли поет почув на політкурсах, що душа — “продукт производственных отношений”, “перестало хотітися жити”, “умовився з одною курсанткою повіситись”. Але Сосюра періодично відкладав самогубство, щоб творити поеми. Коли демобілізувався, мати бурчала: “другі комуністи, що приїхали з фронту… у них і галіфе, і гроші, а ти як був босяком, так босяком і зостався”. Письменник О. Тарнавський згадував: “Сосюра здобув собі приязнь своєю майже наївною безпосередністю”. Про Хмельницького казав: “були кращі гетьмани”, уточнивши: “Мазепа”. За поему “Мазепа” його цькували так, що потрапив у психлікарню.
Коли Сосюру виключали з партії, називали його Петлюрою. Від більшовицького розстрілу його врятувала, мабуть, ода “ДПУ” (так називався тоді майбутній НКВС) і резолюція Сталіна “восстановить, лечить” на листі Сосюри до нього, в який дружина поета вклала довідку з психлікарні і в якому він писав: “Мене доводили до думки про самогубство, а я не зробив цього тому, що надто багато страждав український народ, щоб його поети стрілялися”. Про вірш Сосюри “Любіть Україну” “Правда” писала, що під ним підписалися б і Петлюра та Бандера. Лише, за його словами, потиск руки незнайомого прохожого “втримав від божевілля або самогубства”. А в ГУЛАГу за нього відсиділа заручником його дружина.
***
Джерело: газета "Тиждень", №1 за 1999 рік.
http://www.gc.kiev.ua/week/01-99/1w-cik.htm.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.