Богдан-Ігор Антонич - класик української літератури, поет, прозаїк, есеїст, драматург. Народився на Лемківщині, далі майже все зріле життя провів у Львові, ставши одним з його українських поетичних уособлень. Модерніст, який навседуш і навсерозум толерував класику; шляхетний городянин, який нарозчах чуття поетував усе рідне, українське, споконвіку народне. “Хрущ на шевченковій вишні”, що прилетів з “похмурих Байрона ушкалів” “в сурмах останнього дня”...

“Його життя було коротке і високе, як міст над вузенькою штольнею гірської безодні. Хмари сумніву і зневіри сповивали його не раз, але не завадили сміливим думкам філософа і поета переходити по ньому, дивитися з нього наокіл і шукати зором днища світу.
Його душа була розчахнута, як дерево, “хвиль противних гураганами”, але вона не впала від того на землю, не набрала у свою тріщину хробачні, не струхлявіла у брудних мокравинах, утворених навколо неї декламаторськими сльозами...”
(Дм. Павличко. Передмова до видання: Б.-І.Антонич “Пісня про незнищенність матерії. Поезії”. – К., 1967. – с.7).

Всього викладених творів 22
Загальна кількість переглядів творів 80146

Для отримання коментарів відносно графічних символів зліва біля перших рядків поетичних творів наведіть курсор мишки на ті символи, які Вас цікавлять.

Записи відсутні