Лазар Баранович (1616 — 3(13).09.1693) — поет, проповідник, полеміст, епістолограф, організатор літературного життя, церковний і політичний діяч України XVII століття. Патріарх української поетичної традиції. Писав українською, церковнослов'янською і польською мовами. Учився в Києво-Могилянській колегії та єзуїтських школах Вільно і Каліша. З початку 1640 рр. викладав поетику і риторику в Києво-Могилянській колегії. З 1650 р. — її ректор та ігумен київського братського Богоявленського монастиря, а з 1651/1652 р. – і Києво-Кирилівського монастиря. Учнем Барановича серед інших був і майбутній гетьман України Іван Мазепа. 8 березня 1657 у Ясах митрополитом Гедеоном Молдавським рукопокладений на єпископа Чернігівського, але оскільки старий архієпископ Чернігівський Зосима був живий, поселився в Новгород-Сіверському Преображенському монастирі і до смерті Зосими в Чернігівській єпархії було два єпископи. Близько 1666 р. призначений місцеблюстителем Київської митрополії. 8 вересня 1667 р. зведений у сан архієпископа. В 1674 році заклав друкарню при Спасо-Преображенському монастирі у Новгороді-Сіверському, у 1679-му переніс її до Чернігова. За його життя в ній було видано близько п'ятдесяти книг. Був душею києво-чернігівського гуртка вчених та письменників (Інокентій Гізель, Іоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський, Варлаам Ясинський, Димитрій Туптало, Іван Величковський та ін.). Піклувався про відбудову зруйнованих храмів і монастирів і про влаштування нових. При ньому були засновано три монастирі: Шуморовський у Мглинському повіті, Андрониківський у Соснинському повіті і Пустинно-Рихлівський у Кролевецькому повіті. Відновлений з руїн і прикрашений кафедральний Новгород-Сіверський Спаський монастир, у якому кафедра Чернігівського архієпископа залишалася до 1672 року. Протидіяв католицькій та уніатській пропаганді. Наполягав на самостійності Київської митрополії. Баранович був незгодний із прагненням Москви підпорядкувати її собі на положенні звичайної єпархії й боровся за збереження прав українського духівництва. Був рішучим противником втручання Московського патріархату в справи Київської митрополії та загалом російської присутності в Україні. Проте, занепокоєний зневажанням православ'я у Речі Посполитій, яка не полишала спроб повернути під свою владу Україну, Баранович, як і багато українських церковних діячів, бачив порятунок для збереження віри у протекції Москви над Києвом, який через агресивні наміри сусідніх держав, старшинську боротьбу за лідерство мав недостатньо сил для самостійного існування, тим більше перебуваючи на положенні провінції могутньої гетьманської столиці України – Чигирина. Баранович мав значний вплив як на церковне, так і на суспільно-політичне життя усієї Гетьманщини. Думка архієпископа враховувалась при виборі гетьманів, призначенні воєвод, наданні всіх духовних посад на Лівобережній Україні. Мав добрі стосунки із гетьманом Лівобережної України Дем’яном Многогрішним, у обранні якого на гетьманування в 1668 р. приймав участь особисто. Події українського життя 1688-1690 років поєднали старого архієпископа із його колишнім учнем – гетьманом Іваном Мазепою – не тільки церковно-політичними справами. У своїх збірках віршів, проповідей Лазар Баранович сповідував ідеал людини, здатної згуртувати український народ, указати йому шлях до кращого життя, до національної злагоди. Можливо, саме таку людину бачив Баранович у неперевершеному ораторові свого часу Мазепі. Гетьман Мазепа, маючи велику бібліотеку, збирав усі книжкові новинки. Завдяки ж Лазарю Барановичу – книговидавцю, автору понад 1500 власних віршів, Чернігів у другій половині XVII століття надрукував найбільшу кількість поетичних збірок літераторів України. На початку 1689 року Іван Мазепа відвідав Чернігів і був посвячений у проблеми Чернігівської друкарні. У кінці 1691 року здоров'я архієпископа погіршилось. Іван Мазепа з немічним Лазарем Барановичем спільно погодили питання про призначення архієрею помічника щодо управління Чернігівською єпархією. А 3 (13) вересня 1693 року, як повідомив Чернігівський літопис, «Лазар Баранович, архієпископ чернігівський, умер; жив літ всіх 77, правив престолом 37, похований у кафедрі чернігівській за лівим криласом».
Серед його збірок відомі такі: збірки проповідей "Меч духовний" (1666р.) та "Труби словес проповідних" (1674р.), поетична збірка "Lutnia Apollinova" (1671р.).

Всього викладених творів 19, в тому числі укр. 18
Віршів автора у золотому поетичному фонді 0
Загальна кількість переглядів творів 37668

Для отримання коментарів відносно графічних символів зліва біля перших рядків поетичних творів наведіть курсор мишки на ті символи, які Вас цікавлять.

Записи відсутні