Казка пройде...сон винайме берлогу
і потроху туди стечемося, зіпнемось
на розквітлий весняно ціп'як чи хвору ногу
і не буде куди,і не буде кому - лиш десь і хтось.
На сеансах пам'яті, на білих островах,
серед піни Дніпра й місцевих рівчаків,
кидатимем гальку в світлий день у страх,
що сховався не тут, а серед наших домів.
В наших містах, людях і і асфальтах,
в наших TV, брехливих, та невинних.
Гарно вперед.Спинять на фольстартах.
Бог чи прохожі. Хтось, та все ж повинен.
Сліпо завжди. Нам можна. Ми минучі.
Але щирі, тому згоримо передчасно.
Предки заплачуть. Нащадки можливо озвучать.
Тихо. На крайній. Швидше запізно, аніж завчасно.
Казка пройде..Лишилось прибрати зі столу.
І кинути в урну предмети колишньої радості.
Греки були праві в очевидності - все по колу.
В лінійність архіви й історики просто граються.