дощ не сьогодні почався
а ще за часів Ноя
коли всі мали по парі
або хоча б із ким паруватися

а зараз він просто ходить
з одного міста до іншого
волочить веселку за собою
аби сушити на ній фарби

діти дощу
бояться в пустелі прокинутися
від того що верблюди
скубуть їхнє волосся
від того що земля
смокче їм п’яти

у пустелі навіть
сонячні зайчики не прижилися

діти дощу
вас можна впізнати
по вологих долонях і
по віршах в очах

навесні ви приходите в наше місто
аби потопити у відрі усіх меланхоліків

діти дощу з нами гратися хочуть
кидають у нас калюжами
а ми тікаємо додому
бо ми тепличні

коли спимо
дощ проникає нам під шкіру
топить очі і перестукує серце
а тим у кого серця немає
взагалі добре
вони живуть у ритмі дощу
і бояться лише заморозків
коли їхні очі
можуть із-під снігу не вибратися