Мій ліс росте на крилах скаженого метелика,
Який весняним вихором летить крізь галактику вогнищ,
де давно догорають страчені ілюзії.
Я лісовик, я пан туманів у нетрях вібрацій шаленства.

Мій ліс росте на крилах метелика, який знає як стати драконом
І тому щомиті вмирає від тягаря цієї солодкої ваги.
Я – непритомний вітер в кронах дерев, що розкинулися над прірвою
Ніким не мріяних мрій і небажаних бажань.

Мій ліс росте на крилах тіні метелика, якого давно немає.
А я колись бачив ту гусінь, яка стала землею обітованою для мого лісу,
Вона була страшенно самотня. Одна в порожнечі своїх мрій про небо.

Я не знав, що мій ліс, коли виросте, стане сходинками
на веселку різнокольорових примар,
серед яких не буде жодної, схожої на реальність.