1

забагато сонця
тиша та пелюстки
червоних руж
виснажене небо
таке
що вірогідність
і можливість
провалля часу
стають реальними
як попіл Хіросими
останній міт
вгамованний людьми

 
2

попелом моїх долоней
стежкою за полем
іржавіе тая земля
іржавіе дощ

хто ти несамовитість
хто ти

іржуть коні за Дунаем
іржуть мої коні
іржуть коні за Дунаем
іржавіе дощ

хто ти несамовитість
безодня

 
3

лагідні люди
сплять по своїх ліжках
бачать рожеві сни
із рожевими крокодилами
ранком стають до праці
інколи ходять до філармонії
чи до театру
лагідні люди

а ні слова промовити
а ні пику роз’юшити

так трапляется Хіросима
так смердить погниле м’ясо

лагідні люди
сплять по своїх ліжках

 
4

а зоря все блима та блима
як той світлофор серед ночі
як той світлофор

до безглуздя
бо така його доля
чия

чи то я
до дідька подався
чи ще хтось

така його доля

пусте

нічого не сталося

зоря тремтить

 
5

небо таке велике
гори трухляві
дай мені Боже щастя
(чи не вкрадуть їжу лісові мавки)
дай но притулюсь цілунком
одним цілунком
на тридцять київських дзвонів

що мені теє життя
не зашморг
не паля

тільки зосталося
небо велике

 
6

то не моя доля
но не моя спрага
тільки тіло зруйноване
луна нескінченного болю
нескінченого бою
від кулі до кулі
від кулі до кулі
без неба без сенсу
а так аби не нудьга
бо то не моя доля
то не моя спрага
жебрає моя доля
жебрає серед люди