лінзи
                     Бо.

полощете мізки
зриваєте з мене бинти
для своїх весільних суконь
вечір. у нього лінзи
темнішають разом із небом
а плем’я банту
рахує в ньому зірки
на іншому континенті
і бантики
і бантики
замість метеликів
ховаються в моєму волоссі
понеділок – у п’ятницю
сім раз на тиждень
як у Голобородька
не ховай очі від мене ти –
темрява скорочує відстань
і в очі не ріжуть
картинки облич
і радужка чимось райдуга
коли важкі мої видохи
тремтять у спалашках свічки
два сонця твоїх зіниць
два сонця твоїх зіниць
розширюються звично
як від атропіну
стан райдуги – полум’я
і кола бензину
розмішаного в калюжах
ніби в погляді звуженому
шепочеш мені – цить
по шкірі гарячими долонями
а в сонцях твоїх зіниць
а в сонцях твоїх зіниць
палає вогонь


вії
                   Молі

на світанку вії ростуть
довгими промінчиками сонця
продовжуючи короткозорий
погляд втомлений
а твоя нічна застуда
стелиться густим туманом
у темні кола під очима
навіть коли роздягаєш
а потім мене одягаємо
зовсім нічого не змінюється
пластиковий стаканчик
наповнюєш яблучним соком
он пробіг собака
проїхав велосипедист
крапельки шоко-
ладу застигають у погляді
довгі промінчики сонця
склеєні молоком


ампули
                     Я.

густе сонейко
лабіринтами судин
без жодної дряпинки
обминає серце
подеколи розбризкуючись
болючими зап’ястками
а крапельниці вкрапують
тобі мозок і норадреналін
чи кровообіг зміцнить душу?
лікарі тебе порятували
а я не зуміла
тримаючи хрестиком
пальців бурульки –
у лютому замало
сонейка вільного
випущеного з розбитих
як ампула, буруль


янголи з валізами

                            А.

мудрі янголи вмерли
щоб порохом своїх крил
укрити Говерлу
очистити дух вершин
не випраних усесвітнім
потопом у сорок днів
ти знаєш, вже завтра квітень
чому ж ти іще не розцвів?
білоквітом
янголів