Хтось прагне слави – а життя покаже дульку:
Іди, шукай, іще шукай себе, небоже! –
А я – знайшов! Я надуваю людям бульку
Таку велику, що ніхто таку не може.

Я дую, дую, дую, дую, видуваю,
А хтось там бреше, ніби дую я намарно;
А булька так на сцені світло відбиває! –
Ну й хай пуста – та Боже мій, до чого ж гарна!..

Гоп, гоп, гоп, гиля гоп – до чого ж булька гарна!

А хтось, як дурень, все життя шукає Слово!
Я знаю триста! – а йому цього замало.
Я дути вчив його, та з ним яка розмова:
Так, наче негрові розказуєш про сало...

Я дую, дую, дую, дую, не бідую,
Я з мила бульку вже до метра додуваю! –
А той і Слово те знайшов – і голодує...
А я за милом нині їжджу на Гаваї!

Гоп, гоп, гоп, гиля гоп – я їжджу на Гаваї!

Я вчора мав із Євробаченням розмову;
Мене спитали, як я встав на піку моди.
Я їм сказав: якщо й було спочатку Слово,
То нині й триста слів не роблять вже погоди!

Тому я дую, весь талант у це кладу я –
А мій талант вже в поперечнику – метр сорок! –
Лиш кляті критики на заздрощах пліткують,
Що я – не геній, а лише від бульки корок...

Гоп, гоп, гоп, гиля гоп – лише від буль...
                                            Та брешуть, сучі діти!