У моєму всесвіті
Раптом з’явилося серце.

На місці холодного білого сонця
Серед безповітряного простору
Над місячною поверхнею душі
Раптом з’явилося серце.

Розп’яте за мій гріх, мій страх,
Помре за мене
Без надії воскреснути
Чуже недосконале серце.

Порушило тишу вічності
Зворотнім відліком
Порушило гармонію незвіданого
Недоречною плямою
Беззахисного червоного м’яса.

З нір просочились
Безживні безтілесні привиди
Сполохані
Раптовим ритмом минущості.

Стоять, задерши голови,
І дивляться,
На дивний спосіб існування
Білкових тіл.

Мовчки чекають,
Коли почнеться
Відторгнення.

Стою між них і знаю,
Що хтось далекий думає:
Безглуздя.
До чого це? Якого це?
Над сірим кратером душі
Болить серце...