Їду, але залишаюсь. Май на увазі
Вранці, коли розливаєш по чашках чай,
В десять, коли розстеляєш ліжка, в Празі,
Де шоколадом запахнуть руки,
Де зайві зірочки на широких твоїх плечах -
На плечах, з яких 33 види Фудзі бачити краще,
Ніж з будь-якої точки земного саду каміння...
Та що там Фудзі, - вінницьку башту,
своїх ненароджених дітлахів...
Зір повертається дивним чином, наразі
Вікна відчинені..Всесвіт на дроті...
Щось там виходить із берегів,
Щось розбивається вщент, сохне в роті,
надто наповнене змістом
І – обертаюсь, хоча зарікалась...
потяг за містом вже,
Я залишаюсь. Так, залишаюсь, начебто їду,
Ніби ще трохи і з’їдемо з глузду,
з рейок
і з рідних домівок
і згідно
Божого розкладу
я повернуся...