Це в тобі янтарний обеліск.
Це в тобі  освідчуся органно.
А це ж стане в серці   тобі гарно,
від цноти завжди не так погано,
і завжди в очах – майовий блиск.

{Я, молодий, у купелі хтивих турбот  Великоднього роду.  
Це увесь народ  зрозумів, що мені казково було,
коли ти не встигла  фривольну простоту всіх сторіч
вдихнути в мене,  проте вдихнула ти в мене щастя  любові.}

Комусь потурає  горе-віщун,
роззявляє жахи-лихоліття.
Ти нівроку ніжишся міццю,
не чим іншим, надією  літа
без галюцинацій - ілюзій.

[У тебе все в натурі – біль, ненависть, злість, горе, халепа, біда, …
Непричетна благодать твоя –  як і моя ..., може, не це треба
величати на  терпіння, на простоту ключів давньовічних.
бо мені у коханні  сни не приснились,  я в завірюсі сніжній осліп.]

Я жити хочу  віднині,
бо маю вже не те, що метелиця
лукава, я маю ніжність
я маю чисту щирість
бездонних озер твого лиця.

{Дай снаги  від забутих пророків, благослови в ній пісенну  веремію!
Ви чуєте? Як віями-віялами у її грудях кипнем скипає змурований світ!
"Ой, та не крячте білі ворони".  Мене не стуманить ваш туман на месію.
Я  викликаю синє птаство на розмову,  щоб воістину воскрес той,
хто в росі кохався.}

Світлий раю, світе, білий гаю.
Як запекло,  що в пеклі – не пекло.
Світлий гаю, світе, білий раю
причащай на щедроту все кодло,
Алілуйя.  В залюлялу  я граю.