Сумував,  перезирав, радів,
пов’язалась в радості ця  біль.

Потурає нам горе-віщун,
роззявляє жахи-лихоліття,
і нівроку ніжаться всі міццю
не чим іншим, як надії  літа.

Казус провіщає їдке сонце,
не сьогодні   – очі золоті.            
В полинах зів’яли фарби зовсім,
синій птах  покори   на воді,

Є безжальність синя, в синій рамці;
є рожево-синя тишина;
голубий тай покидь   ставить крапки,
бо поклякли душі край села.

Рожевіє   конопата  хмара,
пелехата чорна, як біда,
покуйовджена у птаха мара,
а байдужість просто ллє з  відра.

Проводжає показ досвіт-пори.
Сумніви - мучителі мої,
траєкторія струни мені говорить,
провисають байди-громові,

Сокіл-сонце в серці іржавіє.
Ай, крута дозрілість і краса.
Просюрчав   солодкий голуб-вієм.
Залицяйся  муляр образам.

Рудуватий   позіхнув фанатик,
хамуватий леле-зозуля.
Я зірчатий вмію дошкуляти,
притлумити скнару  божества.

Зизуваті пестинки-зупинки.
Заповзявся щур-руїнник-час,
Відіспалися філософи у Дімки,
Білограй,   язичище, безчас…

Сумував,  перезирав, радів,
пов’язалась в радості ця  біль.