Весна не здалася.
Весна, як сім’я.
Ой де ж ти взялася,
Сама не своя?!
А місяць умився
Лезом.
Зірвалось із прив’язі
Серце…
Що з луками сталося,
Хто прогуляв?
По Небу скиталася
Баба Земля.
Біжить, розливається
Ніч по району…
У серце вдивляються
діток ікони.
Мене звинуватили
У не вічності.
За це розплачуюсь
Кордоцентричністю.
Весну розбили
Надбрів’я мости,
Ще носять на вилах
Сестер брати.
І душно, і сумно…
До кістки згорає
Оця безпритульність
Отчого краю.
А руки, як греблі,
Не йдуть до меча.
Немає ковчега.
Не буде й бича.
І сині, й зелені,
Червоні актриси.
Чуже одкровення
За мною лізе.
Мені не личить,
Тому відбиваюся.
Я – аполітична.
Каюся!
Одненька, комічна,
Сама не своя.
Тобі віддалася,
Немов земля?!