хороші службові хроніки волі
щодо опору на хисткому циклоні
де Йоськові корови лежать на соломі
і чекають дріб'язкові запали
золотоокі холоднокровні
зі сторони кам'яної могили
де схожі світловолосі побратими
неначе напівпрозорі явори
у цьому бойовому планктоні оболоні
переходять фронти один в одного
після катастрофічних перегонів
на фронтовій пересічній дорозі
після руйнівних дзвінких прильотів
на мармурові будівлі регіонів
на кахляні гастрономи кварталів
які тихі дворові явори-сторожові
на світлокосому високовольтному узвозі
і соловіє рокова
казковість в телескопі
бадьорість синьооких
потвор у самосвідомості
чи ми в питомій основі
крутої кандьори
бо тут навколо нас
літає астероїд
у вишитій сорочці
творить неспокій
та щем дрон-ковбой
з вихлопами дракона
я невідворотного бачу
з ясної ламкої
тополі в Харкові
на моніторі
це йому видно хребтові вибухи
на запашній толоці в його афонії
наразі у високім повітрянім
двобії стоокі непереможні янголи
ворожі дрони -
душа благодіє в знемозі
а ти стоїш пречудовою подобою
в Лиманському просторі на водоносній
коли в жадобі охочі до німоти
в хаосі сліпої пороші невипадкові
це ти в діапазоні міцної сили степів -
коли чорний Джоні з товстою Зоєю
а блідий дрон - за білим Джолі
та тонкою Олею на вологій вилогі
високі сваволі жорстоких хрущів
літаючих інтелектуальних драконів
чути швидкі погроми в салоні свободи
бачу шпилькові проломи проходів пророків
летить соколом моя свідомість до ізгоїв
а потім перепливає босоніж через Донець
навколо розбої кольорових флешмобів
чути трункові фантоми пострілів
майорять прозорі монстри в погонах
виходять зі сховків з утроби фургонів
натомість чути вбогі зойки кволих
півсотні шовкових зіркових злодіїв в крові
якоїсь врізнобіч чути стрімку мелодію
у червоній агонії невтомних махновців
новоцерковні при змові на дроті
глибокі шоки сурового Володі
коли ти присвоїв собі добровольців
цих гожих божих воїнів і посмів о шостій
включити насоси берегової охорони
ми профі в окопі на фронті наша розкіш
найдорожчій промінь при повороті
на передгроззі у коловороті битв
від сьомих токів до тронки орків
де лежать холоші утомлених акторів
це ти той колій котрий спробує посолити
гормони майбутніх хмарочосів
та гнучкі нервові нейрони плейбоїв
коли зночі зорі при зльоті у росі
вистояли під гомін дзвонів у моїм слові
поки я в змозі коїть ці хороводи в робі
хворі діти по росі ідуть до школи
відспівали мандри стовбову
сяє шлях врожаєм в жнива
хай кохає яр гай в шал дня
хай бажає магію барв
черешневий чар
перетинає тля маршем
загіпнотизований вал
переживає дивак затамував жаль
він відчуває твій милий шарм
замилуй йому добру ласку край
завирує гроза у провалля
заволає віковий грім жниварям
виб'ють каравани кропиву річкою
дощ співає степову левадам
напуває скошену ниву і душу
спливає сльоза по щоці Ігната
дивак носить снопки під укриття
здорова голова пілота бушує
булава наповал збиває богатиря
котрий цінував і співчував
цілував з почувань чаклував
нервово телефонував розчарований
паралізований океан зривався
з автовідповідача
смартфон завібрував
розривався від розчарувань
перестав кричати дієслова
сфотографував свій сад
покрокував до вишеньок
спокійно почимчикував
звести рахунки з життям
з аеропорту телефоную
я наздожену тебе в Кременчуку
як перелечу височину Говерли
як перепливу глибочину Дніпра
впізнаю тебе і благословлю
твою молоду душу квітами
я порину луною з тобою
злечу білою шлеєю через Січ
за мною грозою сіпоне сатана
завалить двір споруд в Запоріжжі
ти почуєш луск скла упритул
ти побачиш як чорний дим
витягує мою душу
ти побачиш як промайне
бистрину чорногуз
над рідним Поділлям
де воскрешаю струми
гарячою течією
Південного Бугу
де перегуком рятують
зелену кручу
проштовхуючись
поміж трощу літаків
і струсонувшись
на блокпосту
випаду в світову купину
я на чужині зателефоную тобі
що живий серед муз
ти впізнаєш мій
зірваний голос
залетів білим духом Тремо
на берег багатого Базавлука,
його славний голос звучить
із ясного туману
"Стій, вороже, розкуте перекоти-поле,
ти перекручений у мохнатім шоломі.
Злий, холодний проломив браму і стіни.
Безкрилий гнітючий титан голоти.
Несамовита хвиля крилатої ракети
вбивчо лютує усюди на столицею.
Голодне божевілля б'є вітром в лице.
Ти, співучий Мамаю-сило, твій кінь
висікає іскри з кремнієвих плат!
Пекуча примара несподівано чорна.
Сокіл-примара Тремо шукає мою душу
вже я чую зокілля трепет тривоги,
місто в струмах дротів репетує,
котрі обплутали рідну землю,
мов сталевий канат огнистий.
Куди ти сивий Мамай-сило мчиш?
Озирнися навкруг, шалений побратиме!
Куди ти летиш над багряною Україною,
над зраненою рудою землею крізь
оптичне волокно на згарищі?
Нові чужинці Віче віще шукають,
а знаходять лише попіл і дроти.
Нова мережа чорних донських мамаїв
літає над нездоланою Україною,
а в ній силует привиду Тремо,
сліпий мовчун у своїй німоті
влетів у моє задимлене вікно".
Поглянь на гарний світлий Базавлук:
вода його мертва — чорна ртуть,
у ній віддзеркалені сутеніючі луги
всезахватні супутники Ілона
і кривавоносні напружені зорі.
Ти шукаєш стару Січ?
Чуєш, як кличе річка?
Ти шукаєш ту, стару, розіп'яту
занесену мулом і гнівом річку,
її координати стерто з серверів.
Січові козаки давно у дозорі
на інших, вищих фронтах.
Стара брама зачинена, Мамаю-сило,
але амар (безсмертя) твій — отут,
ці навіжені версти охороняє сторож
дід Сергій Петрович Бармак
він тримає небо над байраками
на величезному квадраті
шаленіють дрони завулками
на розчепірених ременях,
у них кожна гільза співає,
Чуєш, вода Базавлуку шепоче твоє ім’я,
верби полощать несамовиту лють.
Ти знаєш, хто старе пом'яне,
той лиха та біди не мине.
Ошаліле вітрисько коливає дрони,
перегукується розгонами шляхів,
за військом ганяються вітри
золотими бджолами: "а-аа-оо-о-е-ее":
жорсткі ятагани атомного валу,
мої очі дивляться з окопу
вздовж вулиці густа чорна хмара,
вуха ловлять живе ехо ефіру війни!
Чуєш, як стогне шинкарський світ,
затиснутий у лещата глобальних мереж?
Мамає-сило моя, а ти знаєш,
що цьогоріч Січ — нетолочена,
отут мій курінь від трьох століть,
ось край воріт моя люлька в диму.
Нова Січ тепер — це невидимий радар,
що бачить за тисячі меж і років,
що співає янгольським голосом,
в якому б'ється потужне серце
воїна-захисника Бармака,
де пульсує козацький кінь.
У мене державна калитка товста.
Круг моїх і твоїх рук замкнувся.
А мій світ тілом згорів у вогні.
Мамаю-сило, зупини коня,
літає лелека над тобою
дай йому напитися печалі,
прислухайся до нічної тиші —
Україна стала серцем моєї волі,
посеред ошалілого дня,
Мамає-сило, твій кучерявий кінь
шукає в степу гіркого полину, -
тепер тут уже не випасають коні".
(голос воєводи Штефана чел Маре
та Флуєраша на південному якорі)
Степ чарує сновиду зеленою ковилою
крізь стільникові вежі переломів
повз невситимі сади ще старої доби,
спраглий Прут впадає у спогад,
зринає воєвода Штефан чел Маре,
а в міцних руках його — срібний
сопіл-флуєраш, що пронизує ніч.
Воєвода грає сумну пісню -
хто не вміє промовчатись у душі,
той не вміє жити без цноти!
Молдову — одним залізом не зігнеш.
Нова воля прикута до скель і води
жила, живе і буде жага ще жити і жити
між давнім молотом і старим ковадлом.
«О, воїне Бармаку! — гукає Штефан,
- вічна молодість Молдови
ловить гул козацького степу. —
Без тебе зголоднілий Тремо
маю уяву привиду гідності, не купую
собі волю у торговців примарами!
Тобі затисли тло зкужмленої душі
до збасаманеного виживання,
так і вкопали якір у морську глибінь,
але твій стозвукий Базавлук
прорізав дно вічної пам'яті,
мов розпечений лазер на сонці.
Тут, де вино п'ють із гільз,
а обпалене серце б'ється
в ритмі стозвукого світла,
ми тримаємо південний рубіж
між розколошканими струмками!
О-оо-оо-а-аа-аа-и-ии-ии-е-ее-ее:
ошалілий асонанс струн флуєраша
випалює з дрижачого страху міць
і виплітає життєрадісні міражі
для німого головатого Тремо,
а хто нам сіє вітер смертельного хаосу —
той пеклі історії пожне свій розпад!
(голос Кралі Марка та Христо Ботева
крізь гомін оскаржених тролів)
Балканський хребет
ловить блискучі імпульси,
і над Дунаєм блукає тінь Шипки
її ріже неоновий туман,
постає богатир Кралі Марко,
тримаючи в руках
важку кібер-булавицю.
"Чого блукаєш, козацький
привиде, чого шукаєш стару Січ?" —
гуркотить Марко,
і його голос шаленіє,
заряджає нову запеклу лють. —
Моя Болгарія повстає з попелу,
запрягає волю
в натовські бронемашини!
Христо Ботев кричить
із моїх окопів,
його вірші стали
графічними кулями!
Ми не дамо Тремо
перетворити наш
давній спів на шепіт
апаратних кімнат.
Бармаку, твій
неподоланий дрон
тримає ясне небо
над нашими горами,
А-аа-аа-оо-о-оо-ее-ее-е:
ошаліле вітрисько дронів
розганяє золотих бджіл
над нашими білими банями,
ловить живе ехо пекло
криваво-смертельної війни!
Вал давить порожнечу,
жахливе сонце сходить зі сходу,
і стопроклятий безумний
злодій співає шахедами
в наших садах!
(голос Деде Коркута
на чорноморському вузлі)
Чорне море пожирає безвість,
мов охолоджувач реактора,
і над Босфором, і над Кримом
супутники кружляють
поміж розвідувальними дронами
постає сивий пророк
Деде Коркут, тримаючи
цифровий кобиз.
Як прийшов нам час, так він
і настав для великої дії!
«Слухай, воїне горизонти! —
співає Коркут,
і його міцний кінь ступає
перед величчю моря. —
Я чую переможний гомін правди,
чую міць-силу п'ять до трьох,
де смерть ламає залізо Тремо.
Ми тримаємо Чорноморський вузол,
крутимо вісь цієї глобальної гри,
але твоя козацька пісня стала
серцем нашої спільної волі!
Не втечеш від своєї тіні,
Тремо, твої сервери згорять
від почуттів у дюському вогні!
Бармаку, твій дрон-автомат
висікає в моїх очах іскри
з кремнієвих плат історії,
У-уу-уу-оо-о-оо-аа-аа-а:
вигукує ненависть і лють
лунає від нафтових широт,
ми випалимо морок медіумів,
перш ніж ранок зійде
над каламутними хвилями,
і козацький кінь знову
нап'ється з джерел нашої
народної любові до життя!
(голос прикутого Амірані
біля аджарського джерела сили)
Кавказ зрізає горизонт до хмар
оптичним волокном моїх снів,
лунають грози німої скелі,
де сторіччями нудився
прикутий велетень Амірані,
б'є аджарське джерело сили,
прориваючи тишу бойових епох.
«Бармаку! Джерело мого гніву! —
кричить Амірані, і його
ланцюги дзвенять, мов гільзи. —
Яношик бачить твій тихий хіт,
а я бачу твоє велике серце!
Мою галасливу Грузію лицарів
затис в лещата батальйон Тремо,
обплутав хижими дротами
лукавого північного хаосу,
але в очах магія живого життя
тліє під стомленим попелом
наших загарбаних гір!
Твій сонячний зайчик
випалює яскраві плями
на ржавій шибениці,
ми висікаємо іскру
з порожніх гільз,
ми провіщаємо кінець
імперії злиденного ярма!
Е-ее-ее-у-уу-уу-а-аа-аа:
приймають миром і дихають гори,
аджарська вода щедро шепоче
велике ім’я, вода полощить
несамовиту лють,
наш внутрішній опір кріпиться
твоїм залізним кулаком,
незламним хребтом!
(голос Кастуся Калиновського
та розпад імперії
під сонячним світлом)
А на півночі й сході —
омертвілий простір,
де повзає батальйон
привидів Тремо,
де глей глитає страх
малих камінців,
і земля стікає гниттям.
Але з білоруського туману,
з-під шибениці століть,
постає Кастусь Калиновський!
Його голос — чистий свинець,
що ламає солодкий звук
імперського солов'я-злодія.
«Воїне Бармаку! Козаче Мамаю! —
вигукує Калиновський
крізь затиснене рутою небо. —
Я беру до рук РПГ
цей оптичний приціл,
мій внутрішній опір
стає буфером проти хаосу!
Ми не дамо привидам Тремо
перетворити наші молоді
вилуплені душі
на цифрову браваду вампірів!
Північ тріщить за ці роки війни,
її адміністративні центри
переносяться в пекло розпаду,
її координати стерто
з серверів буття!
Вона від своєї тіні не втече!
А Україна стоїть! І стоятиме.
Сергій Петрович Бармак
тримає небо над байраками!
О-оо-оо-а-аа-аа-ее-ее-е:
ошаліле вітрисько несе
золотих бджіл
на наші випалені поля,
круг наших рук замкнувся,
імперія горить у власному вогні,
тепер самого себе не впізнає
на шибениці проклятий
анемічний соловей сходу! |
