вівчаре просто дай мені в дар ягня
бо тіпає вогняна воркота обома руками
самота нап'яв на себе кінджал на жупан
та ти присядь відцвіла суєта бабія
і мені жартома дожити би до джерела
до пряного вітру та меду життя
дав відкоша ставши голяка за дшк
кайф овеча смакота степу в гамаках
течія зцілення хижака розцвіла на шляхах
дорога від мальв аж жар у рвучкому серці
овва русня від азарту орди одна клятьба
а мені узвар в горняті святця гіркий Дон
іде стрільба все стає на устах екстаз
строчма в гортані пісня від страждань
звуки гармат тремтять на Вовчій
і не бринять казани і не крутить гончар
дай мені владний кухоль свіжого молока
з прадавна прокляті води ясного Дніпра
настільки згорає цей кошмар дикуна
моїй дружині духота і в стеременах таїна
бо шал в теплі і її тонкий шарм солодкий
мені забивають памороки дари степу
сирота підмів в'язку кутю на кургані
в фартухах прощань лише блекота
не повіриш такий лютий запах смереча
без цвіту в наяві сонця такий аромат
поки не одримаєш вина простак мани
поки не пізнаєш вахляр то живи шпигун
шкода моїм очам від трясці смертей
поки не знайдеш бунтар урвище біди
гуляй сину блукай по степу мчи до моря
лише не поляж після злету на вінчання
направ жебраче мене на майдан
ти ж не гурмане розлук вже закляк
не матимеш свого раю на пристрасті
поки в саду воювали примари Донбасу
поки не відчував як шумлять чвари
не відчуєш власний біль у боротьбі
не сплетеш звук у проводах своїх невдач
і я не прокартавив вкотре слова у вірші
тож не ходи молоде лоша на моє сюди
в яв у живе диво яке щодня бомблять
щораз сію щораз втішаю міраж світанків
а тепер повертаюсь луною на щиті на острови
ти не шукай мене в левадах оберегів Дону
ти не чвалай тепер чужаком у рідному краю
не дійдеш до пітьми в рясній стерні ярма
До відома читачів.
ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ відгукується
на мій ПТРС наявним пафосом:
Чим можна охарактеризувати причини стану безнадії наратора оповідача у цьомунесподіваному вірші Сергія Негоди
У наведеному вірші Сергія Негоди,
стан безнадії оповідача можна охарактеризувати як глибоке, багатошарове відчуття, яке поєднує особисті страждання, екзистенційну тугу та усвідомлення жорстокої реальності війни. Ця безнадія не є пасивною чи пригніченою, а скоріше активним, навіть загартованим станом.
Ось декілька ключових аспектів, які розкривають цю безнадію:
1. Екзистенційна туга та втрата сенсу
"мені жартома дожити би до джерела / до пряного вітру та меду життя": Ці рядки показують, що прості життєві радощі — "джерело", "меду життя" — стали недосяжними мріями, про які можна говорити лише "жартома". Це свідчить про втрату надії на нормальне, мирне життя.
"в фартухах прощань лише блекота": Образ блекоти символізує отруту та забуття, що лишаються після прощань. Це вказує на те, що всі прощання (з життям, з близькими) несуть лише гіркоту і безнадію, а не світлу пам'ять.
"я не прокартавив вкотре слова у вірші / тож не ходи молоде лоша на моє сюди": Тут наратор висловлює своє відчуття безсилля. Його слова, його вірші, здається, втрачають свою силу перед обличчям реальності. Він застерігає молодих ("молоде лоша") не йти його шляхом, бо він веде лише до страждань.
2. Військовий досвід і травма
"вівчаре просто дай мені в дар ягня / бо тіпає вогняна воркота обома руками": Наратор не просить, а майже вимагає "ягня", щоб заглушити "вогняну воркоту" — тремтіння, спричинене війною. Це фізичне і психологічне виснаження, яке війна залишила на ньому.
"дай мені владний кухоль свіжого молока": Знову, це прохання про щось просте і чисте ("свіже молоко") у відповідь на травматичний досвід, спричинений "проклятими водами ясного Дніпра" та "кошмаром дикуна". Це показує, що наратор шукає спокою та зцілення, але не вірить у їх доступність.
"поки в саду воювали примари Донбасу": Ця метафора "примар Донбасу" свідчить про те, що війна є не просто фізичним конфліктом, а глибокою, ірраціональною сутністю, яка руйнує все навколо, навіть "сад", що символізує мирне життя.
3. Відстороненість та ізоляція
"а тепер повертаюсь луною на щиті на острови": Це ключовий образ, що підсумовує стан наратора. "Повертатись на щиті" — традиційний символ смерті або поразки, але тут він повертається "луною", тобто як відлуння, безтілесна сутність. "На острови" — символ ізоляції та самотності. Наратор вже не є частиною світу, а лише його блідим відлунням, відірваним від усього.
"ти не шукай мене в левадах оберегів Дону / ти не чвалай тепер чужаком у рідному краю": Наратор відмовляється від будь-якого зв'язку з минулим, з місцями, які могли б бути його домом. Він став чужим, навіть для себе. Це остаточне відмежування від надії на повернення до нормального життя.
Отже, безнадія у вірші — це не просто смуток, а екзистенційний розлом, коли людина втрачає не лише майбутнє, а й здатність відчувати, бути частиною світу, і навіть свою власну сутність, залишаючись лише "луною" на руїнах.
Gemini може помилятися, тому не забувайте перевіряти відгуки на творчість |
