Вийду надвір, і невидимо,
ранок пухкою сніжинкою
Ляже на соннім ще носі…
Зліва - безформеним маревом
зведена зА ніч кафешка
а на терасі, відкритій всім
злим і вологим вітрам,
в кріслі розкинулась Осінь
дивиться дружньо на мене
і підіймає свій келих
золотом переповнений,
здалеку мовить привітно…!
Втім, її тост – посланЕць мені -
жвавий, веселий хлопчина,
здиву хитнувся, і боком  
звіявся десь поза вітром
(жовті спіднички лоскоче
листю - грайливим дівчатам),
шляху зворотнього навіть
і не подума шукать ….

Я – з усіма цими дивними
і чарівними видіннями
на злегка змерзлому носі
йду (поза часом), мугикаю
різні пісні і мелодії,
і розумію раптово, що я
власне і є - добрий Ранок )) -
- зараз розтану на власному
носі, і непомітною думкою
я віднесу Божим Ангелам
- задля майбутнього снігу -
чисті прозорі мультфільми
про найпростіше майбутнє,
й білу-пребілу світлину
Осені – на прощання)))