Авторський перклад з російської * * * Засинаю, усміхаюсь, – геть турботи вперті. Прокидаюсь – під вікном листя… в лапах смерті. Ввечері сміялись і були в запалі… Що мої турботи? Що мої печалі? Різні негаразди і дрібні невдачі поряд з жахом смерті мало що і значать. А на небі сонце так же само світить, та живі листочки спокушає вітер, та живі шепочуть і тремтять від страсті, тільки сущі прагнуть сонця, зливи, щастя. Я спитав: «Що – щастя?» – сповнений уваги. Відгукнулось листя: «Вгамування спраги. І велике щастя – вкрити тебе в спеку». Щастя моє, щастя, – зовсім недалеко. Дощ скорботний сльози покотив по даху. Тихо, моє серце, тихо, бідолахо. ------------------------------------ * * * Засыпаю, улыбаясь, – все заботы к чёрту. Просыпаюсь – под окном листья… листья мёртвые. Вечером смеялись, о любви шептали... Что мои заботы? Что мои печали? Да мои невзгоды все и неудачи рядом с этой смертью ничего не значат. А на небе так же ярко солнце светит, и живые листья соблазняет ветер, и живые шепчут и дрожат от страсти, и живые жаждут солнца, ливня, счастья. «Что такое счастье?» – я спросил однажды. Листья мне сказали: «Утоленье жажды. И большое счастье – скрыть тебя от зноя». Счастье моё, счастье – вот оно какое. Скорбный дождь рыданье покатил по крыше. Где ты, моё счастье?.. Тише, сердце, тише.
|