відходь від свідків моє віко світом
йди слідом бджілко за дідком під обстрілом
відводь за містом он побігло на полігон
за хлівом присіло і стліло за одвірком
досвітком грімко в діброві тобі білко
обігом з навісом за коміром дрон
підліском річка з просвітком-житлом
розрізом місяць багріє феніксом
лихо з рипом з дивом вбивством
притьмом вбило все село
моя Людонько,
заволай за Донбасем
за Сіверський Донець
заволай не здамося ніколи
закажи за небокрай туди
де московська молоха
аби не спалося опудалам
та воронам в хаботтях
в садах під куполами Сварога
нас не заморять ваші корости
моя Лідонько загорлай оподаль
громами канонадами
на капосну гидоту
загуркочи когортами
заморгай грозами
Миколко закошмарь мерзоту
Прокопе замиготи по заслонах
приховану їхню гоморру
Прохоре наздоганяй бидлоту
каторжан в зарослях
оту сірому матросів
в кальсонах в заростях
за ярами за нервовими ярмами
на Поволжя на Мурома
туди де на пагорбах пахощі
в панчохах в пацьорках
Сидоре задавай кобру в погоря
Тимоше волочи відкоша покори
з неволями з полонами
в діброву Світозара
Вікторе здолай на висотах господніх
цих виродків голодних з борова
жорстока епоха бетона цих гидот
витворяє градопад на блокпостах
аж котам духота
в горлах на воронках
дотла згоріла щогла ідола в безоднях
на горбі догола розносять всі города
знову вторять сліпий хорал потвор
просто трощать наповал покрову
розводять бідових роботяг
в степовому в калиновому
бодай тим чортам згоріти
на вогнях без вороття
в топрах-содомах
на островах-соловках
знову розбитий вокзал
з обвалами толочать в боях
виповзає тихоня ой-ти демоне
з вигорілого вагону
по димовим дорогам
ще літає жайвір щомога
кушпелить по залогах
убога тріскотня в утомах
мушина дрібнота
в жадобі гудуть таборяни
на цю бісову бидлоту
з московського амвона
Ігоре потряси зі стволів
в суворих зарослях
потряси їм
башточку кремлівську
яка вже не встоїть
по Куманському шляху
тріснула тристарічна тополя
а тисячолітній явір встояв
соколи винесли
янголів на стодолах
а дрони січуть батогами
безодню престолу
бойові лелеки над вербами
чатують гидоту
Вірочка з Вікторем
про вороття говорять
Іване червоніє смерть у тобі - чорна росіє
герць видушує твоє серце потворне
твої дикі орди в степах Украни звіріють
твої вічні катівні нищать людське
твої потвори садисти криком неволі
грабують добро і нищать усе святе
неподаланих вільних завзятих
--------------------------
Автобіографічна довідка про автора, написана 01.07.2024 року самим автором після відвідування ним цвинтаря в селі Погреби, де поховані мати, тато, дідусь і бабуня по батьківській лінії. Могили рідних автора знаходяться під великим каштаном і свідчать про нелегку долю родини автора.
Мати: Негода Надія Харитонівна(07.07.1926-20.06.2005)
Народилася в селі Вишенька Бориспільського району в селянській родині. У рідному селі працювала дояркою у колгоспі. Пережила війну в рідному селі. В 1958 році переїхала жити в село Погреби до свого чоловіка на вулицю Коцюбинського буд. 38. Мати в селі Погреби була домогосподаркою. І пішла на роботу тобто працювати на зарплату після смерті чоловіка з 1978 року і так працювала до пенсії технічкою в центральному універмазі міста Київ. Підмітала мітлою вулицю Хрещатик перед ЦУМом до 1998 року.
Батько: Негода Петро Савович(12.01.1930- 16.01.1978). Народився в селі Погреби Броварського району. Пережив війну в рідному селі Погреби. Жила сімя по вулиці Коцюбинського буд. 18. Вивчився на столяра. Працював паркетником в будівельній організації м. КИЇВ. До смерті стелив паркет на підлогу в новобудовах столиці. Мав чотирьох синів і доньку.
Брат: Негода Микола Петрович 1958 року народження, закінчив Ніжинський педагогічний інститут, вчитель фізики та математики в 1980 році, вчителював до 1985 року у Макарівському районі Київської області. 1985-1987 роки служби в Радянській армії на теренах України. Після армії був безробітним. І зник безвісти в 2005 році з села Погреби. Повідомляли, що бачили його в селі Берізки Бершадські Бершадського району Вінницької області 2008-2013 роках.
Брат: Негода Олександр Петрович 1962 року народження. Закінчив Сумське вище артилерійське командне училище в 1982 році, одружився з Овруч Людмилою. Служив в Німеччині до 1987 року. Потім закінчив бронетанкову академію в Санкт-Петербурзі. Отримав звання полковник зс рф. В 1992 році прийняв присягу на користь рф. Був учасником двох Чеченських воєн на боці рф. Має двох дітей: сина і доньку. Наразі проживає в місті Шадринськ Пермської області.
Сестра: Негода Ольга Петрівна 1964 року народження, після народження мати відмовилася і передала її в будинок малютки. Звідки її забрала якась сімя скоріше всього удочерила.
Я: Негода Сергій Петрович, 04.11.1967 року народження. Народився в селі Погреби Броварського району Київської оюласті. Проте через три дні після народження, медична швидка з Броварів підїхала до нашої хати і забрала мене, новонародженого немовля, у матері. Були спроби у батькіі забрати мене назад, але мене швидко переправили в будинок малютки в м. БОЯРКУ. І ростили мене там до 1970 року. І з того часу я добре усвідомлюю і памятаю себе. Я вперше бачу на київському вокзалі великий потяг, мене садять в нього і везуть в Покровське, Дніпропетровської області.
Потім направили мене в дитячий будинок в село Великомихайлівка, Покровського району Дніпропетровської області. І виховували мене там до 1975 року. У серпні 1975 року мене перевозять в школу-інтернат в село Вищетарасівка-1, Томаківського району Дніпропетровської області. Тут я вже вчився у школі до червня 1983 року, отримав неповну середню освіту і мав ще якусь відзнаку по точним наукам. До речі, у Вищетарасівці в 1980 році мені вдалося самотужки відшукати свою маму. Вона приїхала під час своєї відпустки літом 1980 року в інтернат і їй дозволили забрати мене на час літніх канікул в село Погреби. Отже, у червні 1980 року я запорізьким поїздом, з міста Марганця їду в Київ, з мамою в рідне село Погреби. Проводжу все літо в рідних Погребах. І упродовж 1980-1985 років кожне літо від бував на канікулах в Погребах.
У червні 1983 року мене перевозять в Раївський інтернат для отримання повної середньої освіти. Це село Раївка, Синельниковський район, Дніпропетровської області.
Учусь в селі Раївка до 1985 року. Тут і отримую атестат про повну середню освіту. У серпні 1985 року поступаю на механіко-математичний факультет Київського державного університету. Матеріально було дуже скрутно. Мені допоміг тоді академік Ляшко, він був на посаді заступника ректора чи деканом факультату. Моя подяка усім викладачам мехмату, які матеріально мене підтримували. У листопаді 1985 року мене призивають до армії. Я служу в закавказькому військовому окрузі до 21 листопада 1987 року. З 1987 року до 1992 року очно навчаюся на механіко-математичному факультеті на кафедрі диференціальних рівнянь. 1990 рік одружився з Івацко Антоніна Василівна.
Маю сина Василя(1993) і доньку Мирославу (1995).
Працював у різних школах міста Вінниці і займався з обдарованою молоддю.
Брат: Негода Віктор Петрович 1972 року народження. До 2013 року проживав в селі Погреби. Згодом зник безвісти. На зв'язок зі мною Віктор не виходить більше 10 років. Крайній раз бачив його у м. Вінниці.
Дід по батьковій лінії: Негода Сава Гордійович (18.12.1899-23.11.1984) Народився в селі Погреби. За часів Центральної Ради та Гетьманщини був заможним вільним господарем. Мій дід теслював, бо мав добру майстерню по дереву і тримав власне господарство( коні, корови). Згодом з 1929 року перейшов на сторону радянської влади. Увійшов зі своїм майном в радгосп села Погреби. І так працював у радгоспі до пенсії до 1977 року. Дід пройшов першу світову на Київщині і другу світову війну на Карельському фронті у взводі МТЗ.
|
