я брата втратив, котрий скажений,
якиий прокляв мене, сердега.
Він збрехав, що здав мене смерті.
Залпи кладуть щодня на поле волі
святі скарби, а в степах пощезли дні,
звели нелад утеч вперті, здиблені...
Вогнева афера ТВ, бедлам касет,
закопчений арсенал багнетів,
зморена малеча марить мережею.
Підстрижена вогнем кулемета
пустеля села без помешкань,
каменарі чудеса вже не угледять.
Дереться збочення з-під безсмертя,
нікуди не дінешся, якщо розселять.
То в занепокоєнні, в хвилюванні круч
перевертають переляканих Україною,
котрі уподібнюють
розвалене голе село
в пекло.
Трясе мої вікна вуйок війни.
Злякану Асю б'є летюча бруківка.
Мур гулькнув. Кут вигнув браму.
Бурлить простір. Ти без сил, вулкану,
а я ще впрусь Донбасу вкруг будівль вітром.
Вмру, але втну баламутів, пущу жагу,
жвавий блюз лірики життя в лаву.
Зачув, як із вуст моїх - втнув кнут Русі.
Із вус твоїх - вчув батіг Сивого Дніпра.
Дму з грудей - тебе, моя Україно-спрага.
Мруть від люті бузувіри від краху Москви.
Звуть дурь до мук круки, гарують Волгу.
Я пнув свого плуга на Савур-могилу.
Ану, гурти, баю-баю на зрубах Збруча.
У жарку атаку - дратую вдачу до сказу.
Тебе - жадану, спасаю Україно-ораво,
Піднімаю свою блавату-булаву
запальну на майданах.
Тебе, незламну
від екстазу, зухвалу
і жилаву заграву,
криваву, кошлату
каламуть
у кварталі
вокзалу.
Застару кабалу цю заразу
витягую з капкану навал
жебраків і бурлаків.
Заряджай, довбану-у-у по паркану
у мишачу кошару лукавих оман.
Я виходжу з левади на долину чую
нектар вишень власного саду України.
У кузні кусні - стрункого заліза пружність.
Вузькі бруси привезли гульвіси України.
Майбутні ґлузди абсурдів зустрілись отут.
Утвір мечів, хруст багнетів, прудкі дуги.
Брудні брови коваля, рвучкі руки.
Дружні забави в метушні, усмішки вуст.
Ажурні сплави бравури і сили лунь.
Закручені круги і грюкіт духів увіч.
Рій бджіл у полум'ї відтягує великодухів.
Скороминущі звуки кувалди
в умілих руках ювеліра-металурга.
А яка суміш ноктюрнів бубнів вітру!
Гучні струми - надувні гуцульські міхи.
Немов здурілі в'юни загуділої клуні.
Такі балакучі вільнодумці серед боягузів.
і шурхіт ультимативу цупких жучків.
Звучні опуклі заготовки з рубцями.
Купіш люті в сутіні кузні, шум щурів,
А завтра - рушій мужів в лютім лузі.
А завтра - кум скрутить мур русій кручі.
А завтра - наш хутір видує чужу людь.
Гудять кузні в тугій напрузі трудів. А хулі!!!
|
