Варел Лозовий****** бабу любу з п’ятого поверху розгібашив клятий інсульт сорок років чесно пропрацювала вона на куренівській взуттєвій фабриці тачала сапоги офіцерські ялові чоботи та солдатські кирзачі певно взула цілу кантемирівську дивізію ачи гвардійський червонопрапорний корпус та щовесни їздила в рідне село під обухів саджати город та слухати балакучу чучу сусідську ольку та поверталася восени помагати матері копати картопельку барабольку вибирати цибульку теребити квасольку та кропу парасольку а коли подалася на пенсію почала сидіти в селі з весни до осені коли вже сяють смарагдами павутинки росяні порала город порпалась у землі дослухаючись як у голові велемудро гудуть пухнасті джмелі потім стояла з повними торбинками на кутку нашого дому та продавала ту картопельку барабольку цибульку квасольку та кропу парасольку питав в неї тьотю любо почім? а вона всміхалася напівзубе сонечко проміж сірих хмар набурмосеного клопотами тлуму та відказувала а кільки даси аби не жалько! бо любила мою покійну маму царствіє їй а та її таку саму горепашливицю жалільницю та несписивицю та тепер бабу любу розгібашив інсульт і вона вже не виходить їй онука допамагає коли приходить та на балькон виводить а вона сидить собі на бальконі де вибуховою хвилею від ракетного прильоту поламало хитку лоджію на гамуз що змантачив її покійний чоловік василь царствіє йому та посміхається лише не паралізованою половиною писка напівзубе сонечко під дюравим пристріляним небом лук’янівки та міркує от добре шо вже не сиджу як у собачій будці і все видко бо ще тра жити поки бог не забрав бо ще не кінець та згоряно зоряно посміхається посміхається посміхається баба люба моя вічна безсмертна любов
|
2024 © Варел Лозовий |