Варел Лозовий***Ці їбучі піски засмоктали по серце у бретонській лагуні Віктора Гюго залишили лиш ніс ледь жевріючим перцем між руками до неба від пахвів ого Та я народився на старість коли вже б’є неміч й журба з гамана душі вже вудушує скнарість по краплі дурного жлоба Вродився наново панове коли вже всі зубки гудбай коли вже трясе як полову та безкоштовний трамвай Книгарня вельми гарна зотліла в голові лишився лишень попіл на всивілій брові Коли з люстра в докорі дивит ранок обличчям зношеним як черевик що їсти просить підошвою і ти до нього ніби звик та важко хлюпаєш водою Як файно зранку ріпу чухать пазурями нічних думок вичісуючи стиглих гнид най ген летять до довбаної мами і не псують проснулий краєвид Майбутнім марення чи спогад все то є розуму отрута про неосяжність порожнечі здогад й причин страждань позбута скрута Гуйня усе безглузда метушня гонитва марна і марнот марнота сліпих бажань рачиная клешня та для їх звершення дурна робота Хтось там хоче дохуя ти ж не хочеш ніхуя Якщо хоче то хай дроче на катренів сенс пророчий Фантомний біль позбутого кохання най не бентежить більше міокард в сметані кислій млявого світання де ранок вкляк зіщулившись на старт Не тра мені твого борщу до біса шпондер пляцки й бігус лише патьоки пристрасті дощу й твоїй розчахнутій троянді кунілінгус Та все ж калину підіймать то не бірозкі цілувать неопалиму вогняну купину що горілиць лягла й не має моці встать з-під артобстрілом зваленого тину Та зваж часи оці зійдуть на пси ущухне враз борня й не буде лізти в кожний мозк про наглу смерть дурня Та зваж загасне вмить запал шугне під піну днів й забудеться дощенту все що ти отут наплів
|
2024 © Варел Лозовий |