Світять очі ліхтарів міста в автівках. Вітражі. Ятки. Зимівки. Валізки. Криївки. Каліки здійняли на ліжках всіх міняйл. Скиглять. Шиплять. Їх місія бринить на вітрах. Бліда ніч в надіях дитя. Бійся, їй вірять. Файна дівка в снігах. Міцна прірва зітха. І там іскрять зірки вампірів на вінках. Вивіски нацгвардії. Ритміка ліфта. Рипіння гіляк. Впізнав сліди сп'янілих дівчат під ліхтарями. Хіба зацвіла всіма фібрами звіряча стихія. Півміста підлітків - на швидкісних видіннях Вірять наївним гріхам і світять втіхам Аліни. За вівтарями - залізні ліжка. Міражі магістралі. На задвірках - катівня з жахіттями. Вигрібай! Клініка. Каміння. Жалі після звістки. Дзвінки. Чарівна Зіна сильніша Матвія - вилізла біда! Живіша Іра аж закипіла біля Нікіти. Міняй. Гвинтівки. Гармати. Машини. Вантажівки. Свіжа, лагідна Ріта, аніяк, психічна крихітка. Різка в біса ящірка. Їжачить міміка лиця. Царівна Ліда зачіпла на силі Михайла. Звирідніла Ніка така стрімка в Пітта. Змарніла Лілія - її кішка в піарах - відчай. Спітніла Ніна. Дістав її Вітя дзвінками. Сваряться жадібні крадійки навідмаш. Тяжіння базік. Жаління свах. Ціла арія. Свавільні пасії цвірінчать звідкілясь. Зігрітими синичками пашить банкір. Миліша зима. Біжать Мір'ям і адмірал. На щічках - вітражі. Внісся. Вплівся. Смішні слівця - магічний язик в Марії. Завис міцний бабій в магії надмірних двигтінь. Шаління дибілки. Наїзд Раїси, нарікання. Зв'яжіться з страхіттям. Заміна Таїсії. Тьма армій здійняла відчай брами Сабіни. Старіша братія затіяла піднімать ґвалт. На ліжках - пірати. Співай підлий Івась. Квилить Ілля в підвалі - іграє вальс. Звітріла підпільна італійська вантажівка. Страшний набіг вісімнадцятирічних. Віддячив кімнаті найпривабливіших відьм. Місяць-пірнач впіймав ліхтар Нінки. Білі ніжки тітки на східцях з сміттям. Її дійняв інфаркт - ніжні квіти в кінці. Зрікся життя в гніздах звірства. Сива лінія цілки. Тріщать стіни і вікна. Старі Афіни. Вінниця. Київ. Пісківка. Тікай. Він стріляв. Спіймав лікаря. Війна! - А дітям - цікавий бліндаж Нікіти. Німа свіча цвіте у тіннях срібла на кілках. На вівтарі зізнань різьба, - лівак в ділах. тільки мрії вінчання тішать вдівця. Трійця бійців: Іван, Кіндрат, Митька. Влізла сліпа відьма на три крісла і всілась. Їсть хлібця. Дріма. Спіймала храп на світах. Її злісна ЗМІЯ - жвава - спіраль зірвала. Цівка сліз. Стріпав лахміття на макітрі. Звідкілястять лихі, прибігла привида. Привітався. Ти гідна фільма для зівак. Гідна мітла її діянь. Пріська - в підвалі. Біля Дніпра змарнів сфінкс прадіда. Втікав. Завіявся на вітряках і в лісах. Матінка! Ти вільна! Зідрали в білих німбах. Так ти їм клявся. Хіба!? Знімай ці відра. Підтягла сіті тітка Зіна. Змарніла риба. Вплівся маніяк - він мій- ні! Наш капітан, Ні! Так і вилітай!!! Ні!!! Фігня. Міняйся. Звільнять після війни. Ти зрікся німця. Дотепне доземне позерство. Ти - Ромео! Він люстерком даремно вводить в оману Франческо. Частенько ви тут? Обпекло душу словом. Ким це скоєно? Йому добре поперло. А ми не потонемо? Олексо! Змовкнемо. Ми втомлені. Докурено. Засмучені і зажурені козаки. Кепсько. Терпко. Щемко. Мертво. Щедра сестро, мені звело в очах небо. Ще воскреснемо. Ще полинемо в рай. Отелло, дядечко, тебе шукаємо! А де бабця? Волочемося. Нас було оточено. Б'ємося, вйо! Замерзла веселка на блюдечку. Тло. Давай швиденько - у містечко. Дойшло. Давай втечемо у джерело, там марево. Морозенко, ми разом, не потонемо. Стерво! Берись! Підіймаймо. Натужені. Левко! Тебе ще легко роздерло. Несемо. Лишенько моє! А ну звідси! Хутенько!!! Закинуто камінь в озеро. Роберто. Лід. Занесло тебе, маестро,сюди - ремесло. Олено, це все таємно, пошукаємо твого Долето. Упевнено разом несемо. Його роздерло під деревом, кепсько, калюжа крові під смерекою. Лежав він один - під колесом опеля, начебто, ні - його все лице - в крові. Його підривом рознесло і його пуделя Терешка. Батечко, яке розбите містечко! У порожній домовині спить герой! Його псевдо "Чахлик", По діду - Кощенко. По бабі - Безсмертний! Усі разом ставаймо, - тихенько, ставимо. Оберемок несемо. Без суперечок. Тихесенько їдемо. Супергерой. Козак. Проведемо. Під руки. Позавчора загинув. Якщо чесно, йому там тісненько і низенько. Оце йому ще довго вператися в домовині! Два метри кургану - отут, став близенько. Праведним і блаженим пройдено шлях одвертої і щоденної боротьби зі злом. Його частенько ранило. А він вірив у себе і боровся. Нестерпно. Нелегко. Бентежно. Напнемо його знамено на древко. Од яке стерво. Втекло знамено за вітром. Ой, матусенько! Ой, батечко! Ой, донечко! Ой, бабусенько! Сконфужені. Знесилені. Розчулені. Вигукнемо йому обереги. Жалібні звуки. Віддаємо шану молодому офіцеру. Хай з Богом б'ється його гаряче серце. Знамено зачепило хльостом стовп, впало сторч на площу. Готуйте вогні. Відійдемо. Не оглухнемо. Вогонь! Салют. Він любив це життя. Він мав одружитись. Тепер загорнемо у шовк його міномет. Тепер віддамо йому з собою револьвера. Не втрачаємо достемені речі Героя. Загорнемо його в знамено. Хай і там воює. А ми тут підсилюємо його. Закладаємо зброю в яму. Тягнемо. Ой! Припекло! Забираймо веретено. Самі виживемо. Усі житимемо і ще поживемо. Підсуваємо. Відпускаємо. Пробуємо. Паралельно віддаємо, спускаємо. Блокуємо. Тримаємо. Все. Поставлено. Витягнемо ремні. Розлючені оберемки землі падають на домовину. Прощай. Поховаємо і відвеземо. Принесемо. Казали коломацькі козаки москалю Омельку, московиту, не лізь на чужину бужанську, бо дожену в Донецьку, бо отримаєш недоленьку, бо отримаєш у свою тоненьку пельку вогнену комету-котлетку. Не послухав дотепних ти, Омелько, і тепер у порожнім животі булькотить. А у моїй тачанці сап'ян рипить, а в казані яра пустота кипить. Чого ж ти, Омелько, ще не награвся? Чи не любиш свою зубожену волю? Чого чорну мерель у свій борщ не кришив і на всіх матюкався? У тебе самого є своя господиня - найудалішого обирає оленя тобі. Навіщо їй наш чемний Кирило, щоб ти тут пхав усюди своє рило? Чого ж ти, наглий, москалю Омелю, мішаєшся у чужі біди? Хіба задрама? Ти ж не вишукуєш у своїх московитів богему? А чи тобі не вистачає нашого овечого лиха? А чи тобі не вистачає свого жаб'ячого царства? А чи тобі залити за шкуру нашого сала? То ж ти не парся, москале Омелю, тобі зараз буде козацька вистава-спрага. Ну-мо! Наш рославий Сава на тачанці з Брацлава яви веселу забаву-байду, вогняну заграву із золотавої булави. І що! Ти згадуєш усі свої митарства, московитські шахрайства, і ганьбу, і омани, кріпацькі нахабства ката. Гей, жвава братва і бородата слава. Аби Омеля не встявся, аби не всрався. Давай з корабля завзятого журавля. Давай зненацька вдарь гальмами Перунка. Давай за батька - клята лава на лаву. Качай жагу, підривай бандюкову ораву під яскраві сяйва гопака. На палю!!! Засяяла цяця нафтового ядра. Пішла зграя соколів на зграю з Орла. А що! Ти ще наговорив масного страму на мою файну неньку - і стряс їй нещастя. А що! Ти сороміцького лайна напатякав на мою панну дружину, - і ось! На гаку біда!!! Ай; паля, недарма, тай трясця тебе у голові скубе. Ти, Омелько, кляв і ганьбив наших дівчат. Тепер їхня ласка, - устромити цю шаблю у самісіньке твоє серце. Улізай ліпше і ще найліпше крижастий осел з Орла. На свою дурну макітру, загинай свої кривульні ноги за голову. ВТІКАЙ! І копилься на свій лад. А як тепер загордилася свиня, що об панський тин почухалася. Тепер сиди на своїй палі. А чи не дере тобі, Омелю, твою капустяну голову, наша попова кобила, що сидить зараз на одній воді? Я казав тобі, - не тикай у солому, - бо твій цар обтикав усю мою капусту. Улюблений овоч - це тобі гарбуз на тикві. А це тобі твоя дибілка, тепер дзвони, запитай, чи твоя хата без скрині і без даху? Ну що! Чи тобі приємні прянощі із Ольвії? Чого не пишаєся, як кошення, в попелі. Голова з довгими вухами сіла в галошу. Який ж ти пастух? Де твій батьків табун? Уся твоя тварь загнана в болота.
|