Вас так багато, хоч греблю гати на Бузі.
Вимотав жили крутий поворот життя.
Вилупив баньки на лихо поневірянь.
Випустив з-під носа гірку чашу долі.
Випив ківш лиха і виріс в очах святих.
Ударив своїм лихом об рідну землю.
Мамо. Остогидло, вже у печінках сидить.
Бабо.Узяв першу гору - вірю і маю надію.
Діду. Узяв другу гору - залетів у свій час.
Тату. Рушив на третю гору - урвав терпець.
Чи не ганьба? Підняти на гвалт поетів.
Ондечки, не освоїлись до сих пір.
Так, у них усі козирі на руках, нетіпахи.
Хоч стій, хоч падай, хоч сядь та й плач.
Вас обдурили, - у них усі карти на руках.
Луснув мій терпець. Розірвався клопіт.
А ти би хоч би бровою моргнув.
Не віриш. Не йдеш. Перед тобою
ніхто і нігде ані шиширхне, ані пирхне.
А ми таки йдемо. Йдемо хлопці, молоді!!!
Будемо ходором ходити по Дону.
А ви тут хоч воду розливайте!
Хочте, гав ловіть і ходіть манівцями.


Веселе отче-сонце, терпке доле-воле!
Зболене серцем Шевченкове слово.
Не то просте, не то, мов сонце - вогонь.
Дозорче коло-небо, кволе голово,
окроплене. Дебеле  дроне-перекоре,
почервонене горе, - тож фронтом
не пройдете з очей поперед себе.
Тебе, моє добро, медове бджоло,
Перепрошене в четвер,  проблемо-середо.
Гойдне небом хворе зло,
одне до одного
понесе кожен соловейко в море.

Донесе господь колос в Едем.
Не проковтне. Оволодіє і проросте.
Обережно, борець Еней,
повезеш моїх троє лелек з собою:
перше - в ярмо,
друге - в неволю,
третє - в пекло.
Ого, мово, смертельно рвеш вогнем.
Змолочене. Переспечене. Голодне.
Соловейко. Головне, що можеш  боєм.
Бо то все охолоджене небо
перед озером, воно скоро потоне.
Побережемо порох. Ворог своє пожде.

Поле, оркестром арти перехрещене,
Осередовце, повне,
щой,  отоє ще горесько!
Спортсмен ще не вмер.
Серйозно, поборемо його,
позвемо, тож Бог в помощ.
Через поле росте дерево,
дозволено все.
Проповземо вперед.
В степ - з колосом.
От це село - обережно,  торсом.
Позовете мене до сонця, Тренер.

Фронт, осередок перешкод - це не сором.
Певно проклене мене
поет-боєць Семен Перепел.
Через цей мороз -  ожеледь.
Чого морочеш вогнем по Тетереву?
Тре через ЛЕП - прочісати, за Тетерів.
Оце червоне до свого  - гей, в човен.
Почнемо. Корж, беремось,
гребемо озером.

Не дождемось. Точно. Дозор.
Все озеро - мов чорне полотно.
Щодо мене, мов без очей, передній,
оце клопоту, тепер не перднеш.
Переходь розтяжку, вже змерз? -
Сохне горло.
Це поповене - жорстке весло.
Сплелось. Ось - поперек берегу.
Вже не проб'єш веслом, тре колодою.
Де цей Войтов? З деревом проїдемо.
Корогви - на похорон повеземо.
Без тебе понесем оце недоречне горе.
Його добре звело. Не шелехне.
Ще опорочеш своїм носом смерть.
Може Демон, чо, весело і легко знесемо.
Герцель? Перепендо? Отже, беремо.
Охоче стрепенемо смертельну метельнемо.
В Голодне - з добром,
В Розкошне - з холодцем,
оце вже морозно.

Зводь, Левко, переводь до восьмого,
Боровченко. Це до нього - може тепер
прошмегнем - і вогнем і мечем прош'ємо.
Що, знов через зелень, ще через ворота.
хочете, вже тепер - торжественно
проповзем до дверей.
Божественне ночне тепло.
Зведемо з Вовком.
Ондеч, перед лобом.
Всеозоре око. Щось через плече верзе?
Добре, що хоч тепер росте огород,
золоте село. Ще день, то хтось
в нього поверне.

Йдемо! До одного простого
безземельного повеземо,
Огей-бо, Хмель, вздовж фронт!
Оце, оце, повз окоп - першого мертвого,
ледве-ледве, без неподобств,
Тепер його доведете в село,
беремо його, з серцем все добре,
донесете першого, в його ж село.
Знов можемо до Товстого,
до тебе,  поперек поле з зерном.
Ждемо, тебе, бо з тебе сто хвороб тече,
бо це ж кров, бо це його голос-горе,
Отче , все, що моє, то твоє,
хочете оцей весь окоп, оцей весь фронт.
Не хочеш, оте, -  що воно довге?