Од, клята жаба
вилізла на хмару і пхикає.
Хатня цяця кумкає
окрайця на призьбі.
Ману небесну накачала
у п'яній мряці.
Не налякалася ярма
і пройдисвітів -
файна баба Галка.

А волає її багаття в печі
на сперечанях,
гойдає фату,
яку ломлять ломаку,
і та аж пищить
від запікання.
Грає вадами ватра,
а її жага аж вищить.
А як засміялася.
Вп'ялася в тісто,
затрясла зап'ястями.
Зводить до купи, чіпляє
за ясного місяця.
А потім його видряпає і
вишкрябає його
золоте блищання у печі.
Вражі ясла із краплями
висять на старій брамі.

Чого кліпаєш?
Згасла баба Галка Біла,
Ти не сахайся,
це рипання дверей,
А ці, її страшні плаття
більше не знадобляться.
Чого ти так соромишся?
Підуть ці плаття
на шмаття після зібрань.
Що, набідкалася від безладдя
на вінчанях молодят.
Брава бабця, така була чайка,
як кіт мурчав,
коли я гуляв по лісах.
А гнізда які владнала,
оце тільки роздивляйся,
куди там наше осядя.
Прочумала задзеркалля буття.
Ось, оглянься,
тут купала дітей у травах.
Пручалася  і молилася
біля кривих дзеркал.
Вони нам ще згодяться.
Ти тріщин не цурайся.


Клята сваха завищала
на усі кутки села,
зів'яла, там
за дядьком у Погребах
її щастя літає
над цвинтарями шахраїв.
Зрання стара пташка,
подруга і краля Кася,
взялась за прання.
Лупає ту воду навмання.
Знахарка вона у корчмаря
грала на суліях нашого Йосипа.
Ваша мамця Настя
її молодша сестра,
вона сюди не верталася,
не поцуралася сватання
на чужих кораблях,
без вагання украла
гаманця в бабая
і не по стидалася катань,
не сховалася
від каяття за розп'яттям
її фотографія, хоча вона наразі
десь там за журавлями
в Аравіях.

Жадай майдан!
В очах - воля!
Мамай! Давай!!!
Там за Чабанами
голим степом
Чорнобаївка
до Чорного моря.
На Гайдарах
на сонці цвіте
красна мальва
в родючій землі.
Ай, братва - козача,
тримай жагу
на браву  вдачу!
Як осяє свою волю
народ  у власних очах,
то палає - файна ватра.

Заграва наслалась
на шляху до Дона.
В авангарді Мамай -
на загарбника-врага!
Давай доля!
Давай жваво.
Давай знать.
Агов, братва, давай!
Разом - за нашого Мамая!
Наша власна шана -
наша святая земля.
Мамай, давай, ламай
історію цим мокшанам, ворам.
Молодий наш Орлан
зганяв за соколами до Карпат.
Як заграв увесь закрай на вогнях.
Талалай у гаях запалав на страстях.
Пахар вал засіяв сяйвами і трояндами.
Наш Мамай м'язами  заграв на гарматах  
Йде набат на храмові врата врага.
Там наш сокіл-буян в стрімких атаках.
Славлять заряд над арканами ярма.
Це вам, жадним рабам, - наша воля така.

Валіза вислиза в Лізи. Встрінута мила.
Влітає звістка "Фініта" від кришнаїта.
Айда, відразу на цвинтар. Загинув син.
Зігріта  жінка вимітає з хати півсвіта.
Налітає Микита з Кріта. А ти як вдіта.
Заплітається кинута німфа Афродіта.

Біль нутра вириває з кімнатки сили життя.
Вилітає важкий галас з  тісної п'ятихатки.
Аня!!! Час спати. Тітка хоче зарядки.
На зимних вітрилах диха дивина життя.
Ліза нарадила біля криниці Грицька,
і так раніше сварилася з ним.

Така жар-птиця. Зманилася Ярина.
Аня!!! Дитинка. Рибка. Ти сита. Дивися.
Вилітають манатки, картки, краватки.
Камчатська криза дістала її статки.
Ширма взриває пастки в частках тіла.
Встигає підлизатися сильна шиза німф.

А пастки щастя такі дикі, хоч до бичка.
А їм, аби тільки вливати завзяття птиці.
Шик в її масках спізнав блавати.
А в біса нам така хи ра лисиця
Шпиля зараза в крильця,
виграває жилками в сильцях.

Заливає байди в  живі гриви Данила.
Згниває пишна баба в багні Давида.
Безсила. Сварлива. Мстива примха.
Відразна її мармиза після аналізів.
Якась витягнута і вигнута на принців.
Начебто шишками пригріта. Фелічіта.

Напівзігнута стара жінка злиться.
Притиснута і сплюснута - відцвіла.
Ростебнута і неторкнута - розімкнена.
Марина!!! Ти ж цариця! Як пташка.
Моя ти красива крижинка-родзинка.
У таку глибінь лавину запустила.

Ай, твій маркіз з'явився, як наснився.
Яка там різниця! Бався. Ялова кішка.
Клим аж заіскрився від питва. Швидка.
Зчавила сік із травиці у прикру мить.
Після вбивства баби, як я наридалися.
Зварили ми вим'ятої гіркої калини,
стиха випили кислої цитри в коморі,
та зійшла біля старої скрині заграва.

А я зі шпильками! Богиня. Орлиця.
І він з вильцями. Із вогнища Ярика.
Бистра битва вовчиць з мужчинами.
А так згадала Максима, як достигла
криця Клима. Ай, яка ця вона несила,
що мої пишні вим'я виломили усі вузли.

Така збита бурхлива вирва від нього.
Така бистра дзиґа! Живильна хвиля.
Як втопилася на обидвох ногах на Клима.
А тепер така сита від нього, як свиня.
Аня, ти змирися з цим. Ліза, ти тітка.
Глянь, як тітка Галина, і жива і швидка.