Клондайк проклятих.
В Чорнобаївці.
Шал. Тремтять очі.
Зневіра візора в підвалах.
Знайома. Оля підморгнула.
Її посічені руки  крутяться,
справляється хуліганами.
Така енергійна.

Діаманти вихоплять
з дівчат гіркоту.
Тільки припаркувалися
і ще не встигли обнятися.
Над нами рашиські ракети.
Викрикують тривогу скажені.
Найнестримніша погань
увірвала рогаті стовби
Чорнобаївки.

Прикро, не попрощалася,
зате наплакалася. Дітоньки.
Марічка вдихає грізне
відлуння дніпровським степом.
Оля ледь обертається
некерованим тілом.
Богородиця, мамо, аз.
Барабани -у вухах, як в театрі.

Милу Олюню ловлять
у світлій постаті з  уяви.
Очі блищать. І мусять
вуста блищати від поцьомань.
Азарт війни згорів, -
жахіття було в Олі.
Кіндрате! Брате!

Летючий кривавий  вальс -
з Оксаною - перелітає і досі.
Від чортів ці халепи бентежать.
З якої це - шаленої любові
ґвалт-переґвалт.

Наші соколи в теренах
зловили кайф
чорного лебедя.
Ця була ще легка горілка -
від жарту вербівоньки.
Оля - розстроївся на весь зал.
А тут - ураган. Буревій клятий.
Мене  осоромила баба Тося,
звечора, впали три явора.

Тривога відчувала
безодню невеселу.
Магія облич. Анюту
поцілував щасливий.
Зацвіла надія в омані
самотнього. Іскри летять.

Оля в лавині
розлітаючих уламків.
Психопат - музикант.
Дріботять ноги.
Загублені руки.
Падіння руїн і Олі - немає.
Оці падлюки неволі, -
вбили мою Олюньку.

Хап за трап.
Паралізована машина.
Страх, як цокотять вікна.
Навколо репет.
Зупиняйся. Бомблять.
Сполохи у повітрі.
Хвилину мерехтять
світлом мобілки.

Анічка, це твої вітрила
на пляжі - неначе -   залізні.
Чари хмар од закиплять,
тікають натхнені з міста.
У глибині вулиці
димлять хати.

Молитва дитини, -  
у барвах драйв сонця.
Просила дівчина
скрипаля в натхненні
поцілуватися,
 пустилася - в сльози.

- Моя ти, жива троянда, -
біла зоренька. Не треба.
Зненацька зломала
сережку в стихії.
Чудова царівня
в очах блакитна фіалка.
У дзеркалі - журавлі її рук,
- тримають
прозорі тумани
з уламками каменів.