Новий опис тихої води,
що в чорнім хлібі проплив Дніпром.
Мій міст, мовби живий, в зрізі води.
Ніби привид-чорнобиль в Корогоді.
Кричить під ним військовий з Волині.
Його видно із золотих зірок. Ти живий.
Виловив  сонячний хліб. Дід - в сльози.
Мовчить. Він осиротів і поцвів, - мій син.
Срібний дощ протік із віч. Помоливсь.
Вирили мій потрійний корінь з гори.
Повинні розгодились, потім згоріли,
Мої гріхи - випивіли всі щоки ці грози.
Сполох вогнів пройшов  по толоці.
Крило  - пішло вітром в полі
зі своїм добром, змило в Дніпрі.
Хотіли діди щось виловити з води, ні,
розійшлись тихо, - просто готові лихі.
Чи ніби криві тіні вітчизни з віском свіч.
Коли ми, їхні покидьки, ходили по вишні
з білої ниви, ми вийшли, всі в крові,
повис рідкий цвіт - допоки вигорів хлів,
злий світ ворогів тріпотів в діброві.
Східний рій бісів. Продимів мій дім.

Хвилинко, ти щойно орлино зринаєш.
Гониш, хрипиш, рипиш, рониш, і спиш.
Оказіє, вхопи вітру, потрібно ризик в кіно.
Досить оцінок, одійти, не шипи,  це окопи
одну, хвилинку, ці смолоскипи з вихлопів,
 хлопчино, котрий вийшов з Джоконди,
колись біла дівчина рвійно грала в доміно,
мріями в чуттях воєдино з тобою.
Тепер болиш, відтінком митті,
 коли достойні стати дружиною.
Тепер дозволиш собі насолоди
з дівиобидою, і відрізниш ці потопи,
що з хвойдою перехопиш неволю вітчизн.
Господи, де твої привиди-родоводи?
Одні комоди, перешкоди, гібриди, шкоди.


Вівторок. Зірки. Вимолиш колиски 
і зліпиш зі слів три пророчі молитви.
Приспиш причини жити і зміниш чин і ціни.
Зціпивши рот, схилиш дзвони і голови.
Зболивши рими, зрониш тихо три вдохи.
Допоки відрізниш сороки і ворони, 
припиниш дивитись кіно в щіпці вороків.
Відкрити вікно, мов з ікони одвірок,
ці дірки і ті сволоки від водомірок,
дозволиш сліпим своїм вироки кінозірок
під цоки кнопок під очіпки скрипки.
Твій свідомий домисл проронить: Господь.
Мої зліпки з розкопів, з витоків вроків.
Ой, скільки мороки, опріснокі толоки.