Я вип'ю кави в змореному місті -
Втомилися будинки від війни.
Злітають голуби та добрі вісті,
І спалахом є сонце вдалині.

Фонтанами квітучими дерева
Нагадують про щастя і весну,
Хоча у серці важкість металева,
Я вірю, що життя наздожену.

У тиші та спекоті полуденній
Я подихи від кроків відрізню,
Та навіть світло ще здається темним,
Бо темрява - середина вогню.

Глузує з мене море легкохвильне,
Воно немало крові змило й сліз,
Як задивитись в очі сині пильно,
Розмиється минуле, мов у сні.

Багато буде, безліч довгих років
Солоний в кави присмак та гіркий.
Горнятко зігріває трішки руки,
І серця обережні пелюстки.