Згортать докупи слів непотріб,
як впале листя восени,
чоло та пахви змивши потом,
змучивши клавиші масні.

Аж глянь, диви! На купу тую
вже сніг сотає грубий шар,
вовну стриже густу й тлустую,
отари виперши з кошар.

Слова хурделиця підхопить,
притьма завіє в заметіль…
У зміїв ЗМІ на них - питомий попит
з вербальним голодом всуціль.

Ледь опритомнів, ллє відлига
щільними цівками з буруль.
Геть тане  королівна з криги
й лишається лиш голий круль!

Бруньками пиптики бубнявить,
бузку здіймає пружний прут,
з вишень лупою засіває
на вгноєний  рядками грунт.

Засмагою беруться густо
прикметники, дієслова…
Листом тужавіє капуста
та римоплотом голова.

Нуртує спека, мокне лобом,
ялозить крижі, зливою шкварчить…
У спосіб котрий, яким робом
печений мозок зморозить?

Та вже безжально видирає
спрожовклий аркуш падолист
і повз смітник – свиня! – кидає
та чавить вщерть зруділий дрист.

Слова-слова, мій любий принце!
Слова та годі! Все – дурний язик…
Дівочий посаг в задубілій скриньці,
весь в биндах, зірваних на крик.

Скільки у каптур їх надуло?!
У вуха, маківку й закарк –
увесь тріас з крейдяним мулом,
плазунський весь Юрасик-парк!

Згорнуть  на купу той непотріб
і запалить – нехай горить!
Та почекати хвилин зо три,
щоб усвідомити цю мить.