Осьде, гряде наосліп
безглузде ангелятко,
воно непідле, воно
 очима світле,- тендітне,
 вроздріб не відійде,
а ще, як знову віднайде
старих соколів.

Люде-могуче, а чи усіх нас
трикриле проведе через пекло,
а чи розколе якесь згибле, -
через оцю обитель,
криваве пекло перемеле,
поки дрібне перекотиполе,
таке зле, бліде, хворе.

Сусіде, тебе з сусідом
деінде зведе в місті,
зате всіх збереже у собі
живе, добре, чесне.
Чужде-орде,  обікраде і тебе,
одначе, ще буде. Момент, -
аби не перейняти
горя ще більше.

Мій, народе-апостоле,
 оце збожеволіле меряще,
не забуде ніколи смертей.
Прадавня хвиле орди пре,
ненатле тліє заради тебе.
Прастара  мушле роду
все є тривале, - чимало вміє.

Мій народе-осмисле
 у тебе є молоде
 і розквітле майбутнє.

Лики і шоки навколо щок.
Ореч не вчув соло плачів.
Зверчегу пасм духу зніс.
Їм не  тре,  зуму війни,
бо на війні задаром
не бачимо себе.

Вій на  віньцях - в однині.
Громені виру у хвилях.
Прірва і луск шару землі.
Рідних сердома втомша,
горя гаряче нещастя.
Чудейля пуста - перепече.
Ой, журдоха така, як пекло.

Ша, чари! Корша з жару.
не зникли корчі  вчора.
Міріади їх соть - загиблі душі.
Тає, перевідчує в журшормах.
Твоя гострома в зуявах
Муреж моїм очам. Свіча.

Злива б'є по кольчугам,
Час нещеражить, гарь, зась.
Зажерехтарила попіддю трава,
На дорогу, - фукнуло!!! І все.
Шаймара проломала землю.
Омивірить зорь кургаляток.