Буйловська ущелина вигоріла від гвяжила, добра котловина в жарких терціях війни. Так і стара липа гниє у воді тридцять років. Небагата бережанка над дубом в старцях. Геть задбанний гайчур-край пахне смаком вугілля, мальв, троянд, мідним купоросом. Беролять сині ставки за замчиськом. Чорні лебеді пашать вигорілим солодом. Їдке, вульхове повітря пахне стиглими гарбузами. Моя переорана земля сохне від кривих ран. Жовтіє зелень у копоті золотих яблунь. Час осені. День думок. Тиждень - за місяць. А сад аж, відти, за буртиччям оголених териконів. Ще цвітуть короткі мальви серед мертвих соняхів. Клопітка балайчучка вибігла по горіхи у садок. А її садок горіхів пахне домною та металом, так ще й до неї прилітає 120-а на додачу, Добре, що не падає їй в ноги. Летить собі куля в сухі очерети в мокрих ярлах. А слід тієї кулі - червоно-чорна рута, на чорних горбучах товтр. Терикон за териконом, і село підпирає село, повсюди кургани-шайтани на сухих вододілах. Кашлагач до шайтанки. А повсюди старі ржаві стовби, мотлох ідей, залізо слів в розтині почуттів. Окрім того, омертвілі поля опадають зерном в засмучені очі. Хижі і заміновані. Око вражає більмом, запріла тогорічна нескошена озимина на полях у сірій зоні, де повно монок, пелюсток, теемок. Обікрадену землю у корінного господаря. Не все я бачу по трасі, бо кушпелить джип від Селідово до Курахово. Літак на зустріч махає мені крилами. Отут, за Кураховим, я добре чую, кононаду струсів і зойків війни. Покровне місце між цивілізаціями - це хвилястий Донець. А прадавні кургани між горбами-барханами з бліндажами і окопами тримають цей світ.
|