Дересниця в кривій уголині вересу Дону
бересоче всю руду ворджу домоткані.
Там пекельна звара вичворіла джекельню,
бурує в проваллі шість мін на одному їжаку.

Зверещить і звереле все, - закропивить, -
а чи все це навколо передохне, бо знову
витовкмаче жолонь голішма від журби.
Жолуньма мологурить вогонь у буржуйці.

У горнах крив'яної війни вся, наша Україна,
чути тугу за війтом без хати, котрий козакує.
Кільче дрибіль  придонської землі,
крючить груддям, вижарихає буйвиром
свист реактивних снарядів, залпи повсюди.

Тобі вічьми жижавулить тісьму річища. Гін.
Сіра жижава звирить сплайку куркулачів.
Кучумарить наших псів на кревних кубличів.
Лише два журавлі в заплаві шорять жаб.

Зольна іковиця на копоті муром'ялить вату,
буйвиру кинула під ноги  млинок з-під Дону.
А таки з-під хмар турне береги - обереги.

Яланить вигурою, звимукшиться луною,
вже тускне вир мертвоводів до Чорного.

Плоттю зірвить мої рясні сади у березні.
Заквітне в раю для кайнаків, для шайтанки.
Одні карагачі мокровію над зламомом хат.

Потік тікає через кодиму за вогнем сонця,
і біжить люд до кисилю в ярулах шуму.

Кудриться лебідь, либохорить війну серпнем,
Горобці лемлять вій-вересень, бойовий гук.
Я - на лінії фронту оборони батальйону.

Провалля від розстріляного з танку
фугасу на витолочі кар'єру. Наступ.
І тут прильотні пакети ракет з касетами.
Кратери на ріллі, вчора зораній і засіяній.

А міцні шустряки збирають на свій магніт
 у полі міни-пелюстки та нержавіючі гільзи.
Ці вічні сапери із хіміками грають у віру-рулетку.
Ач, айтішніки із юристами шиють в служебку.

Ох, диво-ходи смарт-мінування проходів,
всі розтяжки - на стрьомі, на самоліквідації.
Зв'язючки ніяк не протягнуть польовку
до опорника,  чародійник мережі в капонірі.

Мій старлінк на акамуляторі з радарами.
Сині вижівки винограду у бліндажі скисли.
Над кривими позиціями колючі акації,
під ними - гіркий терен, звичорнів геть весь.
Собі наїжачився, млявіше столітнього діда.

Ліворуч лепки брудсвер мережі траншей:
і цілі видранки землі від скажених ракет.
І таки теребить у вухах, сумбурна кревуха, витрясає всюдки, муляє, геть очі вилазять.

Арт трусня в рудій балці вирлає над селом,
порозхваталась вирла, на вирій грають лелеки.
Як не правда, цегляна стіна будинку
рухнулась від тиску, від вакууму знизу - впала.

До речі, дерев'яна стіна міцніша, стійка,
встояла на місці, проте без шибок і рам.
Вона врятувала пристарілих з онуками
від межі на гранях свідомого глузду.

Із злетілого даху посипалася стара трухота.
Якась пріла тирса після струсу хатинки.
Війна,  я таки тут, та, тю... на тебе.. живий.

Жолойниця, ловке верхолужжя клятої осені,
лошощить тополями і дощем над заплавою.
Перенакрутила ця руда вершниця залпи,
засвітила блиском очі шайтанів-танкістів.

А на туманах-димах - ша, завійниця із Вінниці,
ухти, така герцьовецька дівчинка, вся на війї.
Щас, за горизонтом кривизна розвиднілась.
Бистра ворона  на всіх пір'ях, - привидна.

Сороча сивина на тополі - ще блищить.
Налітала собі голубка, аж гебнулась - 
Заплутась на двохсотий день бойовухи.
Весела случ вітрів порскнула вмить хвилею.

Прямо в лице - все тхне, воняє, димить, -
і не дала навіть видихнути в протигазі.
Мокра веселуха прип'ялась  до вечарія.
СТІЙ! Ще, злетиш! Отримаєш в лоба! Киш.
На віражах гуркотять: танк, саушка, бетер.

Латорицький движ зночі, стрясли всі нерви.
Геть вигорів весь наш плацдарм - знесли міст.
Ти знову БЕЗ сну, - всю ніч підсвідомий гонг.
Робота, як видолоч із цих вибухів, обстрілів.

Зайшли вражі громи на позиції. Усьо - хана!
Б'є хвилею в очі. Видринка, то ж права рука.
А струмінь такий, що живить -  жили і сили,
все нутро кипить і вся катавасія - під заміс.
Завадила воронка лелеці піднятися вгору.

Бій вилучить з тебе ще п'ять молитв від
пересохлих орлів, і від нужди, - а тре ще вставати.
Ай, гору піднімеш на крилах, на жлищах вітру.
Все твоє житейське кубло, потім - ..., вщент.

Вижомляють шклянці в очах,  - повіриш і ти.
Йоханий, хоч ти хни. Чокнуті, - ворза на страх
 поміж базавлуків, посеред мідної діршави.
Східна зла химора сторговує всі підлі тирла.

А це під вибухову іграшку, -
зарядив магазини, та від диму цигарки чхнув.
Пішла жара. Гострі кулі рекошетять
під форти, цявкають окалини заліза.

Заберуть  усіх тетерь із валізками додому.
Отут, на витоці, в ранковому
тумані мокрої осені
перчиця вилунює піндулець вогу.

У буднях бійниць - запеклі СНАЙПЕРИ!
Як БИ не поспішить на видуху.
Ото ж бо, гребля є, то це шанс спіймати міну.

Якщо ще раз не застрибнеш у кузов,
то у твоє вікно влетить вія красуні, от, що рай.
Так, лисий ліс вже пахне грибами,
і висушка трави, - верба зашнявілась
перед очеретами. Випірне зелепуха-жаба.

Там вже коло дамби вихор віє зі сниводи, -
Ще, якщо недозавіється,
то сама пожуравить криницю,  підзагляне.
І чекай, на пригоду в негоду.

Сухенька вишенька над ставом,
Це озеро, неначе вигоріле деко для випічки.
І знову летить, як вітрилом по стерні,
піднімає вишневецьку
печерицю, під юськіну дату.

І кам'яне русло Божої річки точить вода.
Аце, дзуськи, отут таке криве і горбате приазов'є.
Як завишнявіла провісниця горіхів у шахті.

А вчепився вирій на цю війну.
Така відважна ідилія зліва горить.
Несе жарку горинь стожар над Дніпром.
Вівчарська вільха тільки на ринвах грає.
Мишами шелестить кринка на підхлівках.

Вонюча гайчура на авто-волах їде до Риму.
Не завадить вигнати галку волхва до ільця.
Ой, войниця, вільна жолойниця. Не вилетить.
Ач, герсовець теребляє,  все вилунює по світу.