В Україні кожна весна — то велике свято,
Бо приходить час щасливий землю засівати.
Засівають її хлібом і городиною,
Щоб було всього до столу зимною порою.
Та пішла війна проклята нашими полями,
Й засівають Збройні Сили ниви москалями.
Засівають дуже щедро, бо, напевне, знають:
Що в кишенях у ординців, те й повиростає.
Як нічого не поклали, то так уже й буде,
Хоч удобрять орки землю, кажуть мудрі люди.
Ми їх танки переплавим знову на орала,
Бо не гоже, щоб землиця наша пустовала.
Й знов посіємо пшеницю під блакитним небом...
Треба вірить, треба жити, треба, треба, треба!