Мій зваблений вірш
мав позитивну реакцію
на ін'єкцію від дискурсивного вірусу.
А це спричинило постмодерну
майже нереабілітовану мутацію
 епатаційно-емоційного ритму
в часово-просторову парадигму вірша.
Проте отримана милозвучність і гармонія
 звучання поєднань і повторів
трансформувалася в трансцендентний
 смисл потягів, перенаправивши
 пріорітети читачів із смакування
ароматною майолікою та звукофонією
на затемнення прозорого змісту лакомок.

А який тепер смисл
 будь-яких контактів
 із зараженим віршем,
якщо активований вірус спотворив
гендерно-первісний контекст
в дезінформацію спокус, зваб, приманок.
А як тепер спокушатися
на  множину зв'язків донжуанів
 старого футуризму з
сучасними транспоетами-баламутами,
коли закохана перелесниця
десакралізувала в мені те,
що було і є моїм  привабливим "я"?
Прошу, порадьте мені, що обрати
 із таких можливостей:
#)делегітимізувати сповічну спокуту ;
@)дескредитувати віковічну розплату;
&)деморалізувати правічні таланти;
$)дезорієнтувати прадавні обмани;
*)деінтегрувати первозданні чесноти.



Поранений розум від образу сьогодення.
Знаменні кондаки спричиняють до з'яв.
Літургічні гімни породжують нові вияви,
Шевченкові псалми викликають ґвалт,
Тичинові ірмоси завдають божевілля.
Стусовий гомін дарує надію на виживання.
Жаданівські ораторії засівають навроки.
Любкаві орації-бурі зумовлюють змоги
Федюківські циклони-витії приводять до тями заводіїв.
Оркестри Крупки посилюють опір привидцям.
Павлюкові  тризни шукають оракулів нації.
Вертепи поетів збуджують вічні пороки орави.

Ради чого істерія екстазів? Добре втішає наш рай.
Навіщо благовісні іронії плазунів? Раж! Це мій гай.
Якась втіха неволі в краю,  прикра відрада злету,
Уже фарисеїв осяяння в рабстві без бразд.
Тлуми німих тихо охочі в рефлексіях кабали.
Несамовите панування холопів над усіма.
Просвіт дурницям занепокоєнням у злую добу,
аби в твоїм найкрутішім смартфоні  почувся
тріумф айтішних зусиль з обіймищами світів.

Моє позасвідоме тіло без органів,
в ньому одні катастрофи та хаоси.
Я розтерзав парадокси, я розітнув їм світи.
Навіки зав'южені лабіринти особняків.
Спітнілі лахи на самісінькій призьбі в вузлі.
Іду собі геть, іду розсікати вітрюгу в душі.
Химери, подоби, вітії розгойдуйте хвилю.
Іду роздоріжжям, іду проти сонця на схід.
Я аромат Батьківщини розтер на долоні.