Є полони безцінні  і грати коштовні,
між якими б жила і раділа до скону,
завойовник – далеко (отой, що – назовні),
всі  дороги відкриті тобі із полону.

Але той, що в глибинах душі оселився,
прив’язав тебе міцно до місця і часу,
до надії – хоч  цвіт її не знадобився,
але як вона гінко в душі розрослася!

Він пішов нерозумно, як роблять дорослі,
задивившись удалеч, повіявся всує,
одновір’я  покинув, що в ньому і досі
найчистіша живильна вода фонтанує.

Гордий поклик свободи? Його ти не чуєш,
а утратам цілуєш духмяні долоні
і за тим, хто пішов, океанно сумуєш,
додивляючись сни в добровільнім полоні.