Сергій НегодаЗоряна заграваЩо мені злет із-за скель в лихий степ? Що це за гра хмар на храмом. Мене ховають. Замети слідів на схилах гір. Над кручі петляю. Що мені злет над рікою смерті? З ущелин - блиски, з долини - вогні, Хвилі від бурі, потоки і вихори. Розколини шляху проходять війною. Що мені чари звуків з ущелин? Що мені віхоли в пеклі гудуть? Здійнявся за межі гарячого бою. До вічної волі - лиш помах рукою. Що мені сонце над Бугом-рікою? Народе осяяний, розбурканий краю, Шум рве пута мої, заграви за верствами. Мій лет обривається в Холодному Яру. Що мене сила так пропікає і берег вгинає? Толочать серце невгомонні ритми. Блукають у дорозі золоті хвилини стріму. Я вже начувся тишу у степу, де горби не визгорають від залпового вогню. Тут я за побратимів гай-луною завиджуюсь у ірій. Завмер. Це переліт у світлу, голосінь дзвінку осколків. Напруга вітру. Жду. Кричу. Ти забув себе, - шукаю я тебе отут. В тривожному вулкані пораненого серця - сумує гнів. Ці землетруси духу України руками воїнів благословлялися в стогерцях, - оаея!.. - бій. Я не забув, як рідний світ тремтів, коли москаль випалював із "градів" скажені залпи на мою мирну Новосвітлівку. Гей, наполахані, іду на ви... |
2021 © Сергій Негода |