Тріпає павутину струс, -
неминуче ослаблює душу.
Потур під тиском бажань прагне напруження.
Потрухлявілі нерви трясуть усі нутрощі.
Вельми хвилюють, весь потрух вражають.
Навіщось трощать живу, могутню хіть.
Потрійним зусиллям ламають потуги.
Нуждених штовхають на чужину - гроші,
де мільйонам переляканих в потрухах
фортунить розпинати невидиму знадобу.
Жуть, як нашим людям кортить знущатися
над покірним тілом, така в них є надоба.
Цяцькаються з титанами в гаморах руху.
Потроху витягають з них життя, кричать.
Панькаються з голіафами потягів,
попускають подобу в різних обставинах.
Смакують запах чужини в усяких притиках.
Похапки мудрують себе, аби не каратися.
Слід чорного сорому вибілюють гроші.
Причудні спокуси і чари, принади і зваби.
Наді мною панує манія ореолу живої краси.
Приманює силу,  падає в очі,  і напружує жили.
Фантом цього звабу народжує мрію в надіях.
Полохаюсь, - бачу, як висисає з мене одур.
Синя очмара придавлює мене в мережі.
Прив'язують мене павутиною мої примхи.
І я в'яну серед приємних зачіпок на гачку.