Ми вже перейшли всі межі, прохідні блок-пости. Всі шабаші війн - це вигоди оборони. І швидше - вже ні. Тріщать жили, гул у вухах. Знищені навіть сили шершнів, павуків, комарів. І в цій війні - все вперебіжку між гнізд. Чи ти людоїд залізистих лицедіїв? А ця сороканіжка, як привид підстіжжя. Репіжить стіжжя в окопі - три нічліжки. Як все понівечили, - все! Свіжий крик дітей. Тепер плаче віддух рідше - тут лише смерть. А злих не спинити лихом. Їх віддих - голос. Гули не зжерли віжжя лихих чортів війни. Скільки ще треба смертей під гомін дітей для цих куцих підлиз, підлих карликів? Правіше навідмаш підла хвиля вихору мін. Бусоль збитий з триніг. Присипаний рубіж. Знову пищить. Летить і в'їдливо тріщить. В цей раз підбитий капот у рівчаку зцілителів, Розхідний встиг, заліг під фригідний пеньок. Відмахнув міддю смертельний ливень куль. Навідліт стрепнув серце негідник. Обідрав. Не злетить тепер кібець. Вицвів геть степ. Не вивчить брехливий, де схід, де південь, Як люлику вберегти себе від свербіжу? Ідолів невидимок-осідок-засідок снайперок. Передобідок. Мед-липець в єзуїтів - дідо, - клейкий підслідок цей послідовий лизень. Він нібито ліпить живих, - присусідився відчай, надоїдливий дідич, - блідий серцеїд, і глебче спирт сліпих рубежів, контрозвідок. Відзвук дідька у вухах персеїдів нічних, безкрівних лінивців і лицемірів проціджує. Звідки круті зови відьом - проїзди біженок, невидимі зверхи грабіжників після наїздів, крадіжки в небіжчиків навіжених лицедіїв. Жовта нагідка цієї війни - на сковорідці. Тоді перебіжка, - грабіж в чорній слобідці. Безмежний берег річки - прирубіжний. Доріжка самохідки веде у річку, стій - міна, вже не перенесе через черідку розтяжку Вибрик в обхідку, вперед не жене, - стеже, а там, від течії - зарідливий терень лебідки. Не встигне хитрий присісти, як засвище медіум. Як береже вершки цих зелених дерев шелест. Ріже веселий вік метеликів війни. Я - берест! Ізспірений підчерет в лозі. Ти, - лівий терпець мелізмів Дону. Чути в'їдливий виск відцебенинних куль. Спідлоба - запірієний гембець нічліжки. Злий кречет в хміль періщить кулями у степ. Б'є ніч з косогору в зеленку цівками куль. Несеться сердитий, лихий цибень вітриськ, ще нажене передок цей герць. Навідріз теплий вітер літа ріже очі. Різка біль. І злий геть січе скривавлене лице зеленки серед сердитих квітів. Черень скелі не зіб'є.
|