Нелюбу мому
Від ознобу очей відсахнувшись
Від ознобу очей,
любов'ю обпалених
...відпрявши,
відсахнувшись від тіла,
що дихало
потягом пристрасті...
Як боялася я...
Ось,
підійдеш та притиснешся,
підійдеш
...та
...притиснешся.
Нелюб.
...Мій
* * *
Ох, як зашепотіло тіло
Місяць луною ятрилося серце,
місяць воно шепотіло мені
вірші твої про святу…
не...?
роздільність
любові.
А яка тобі, давній дружок мій,
потрібна була б нам тоді?
О,
як ми зав'язані були тоді
у…
І, звичайно ж…
Таємне щось,
неясно чарівне щось,
між нами було.
Та щоб тільки в душі,
щоб ніде і ніколи, ніколи
нікому.
А тобі?!
Навіть
під тортурами
я не зізналася б
у тому,
що…
Боже,
кому.
Та і в чому?!
... Серце урвалося,
адже і я відчувала,
всім єством
відчувала,
під тою ж луною і ти…
Ти
сам себе умовляв,
що не хочеш
нашу любов
розділяти?
Але очі тебе...
ВИДАВАЛИ!!!
Місяцем стала
рогатим,
бодатим,
блудливим,
наше кохання…
От і знайшла я,
тіла взаємність
з іншим,
живу, як жила –
безтрепетно,
та безтурботно…
Та ще...
Донька твоя,
так безтямно
кохає «Père»*!
Але!!!
НАВЕСНІ...
В ПОВНИЙ МІСЯЦЬ!!!
Вити не можу,
бо засміють,
а запити,
одразу ж,
мене,
заштовхають в холодню…
І я.
Маюся
кожною
ніччю
травневою
про
не…
роздільність
твоєї
с медузою в грудях,
жагучої
той,
НЕЛЮБОВІ.
* Père - папочка
* * *
Сон цей клятий
До смерті я запам'ятала те безсоння,
у час, як втік з мого життя ти,
тютя-мутя.
В ту ніч, мій світ перетворився
в чвару
пекельних невблаганних зойків,
які висічували щось таке між нами,
що пеклом показалися б тобі...
А потім я забулася в кошмарах.
А як прокинулася,
прохолоджене моє мовчання
перемежалось
відчайдушнішою хвилею визнань
болючих.
В порожнечу.
Так ми з тобою розлучилися.
У тому у бутті.
А в цім,
я довго, довго, довго
шастала,
та шастала,
як тінь безглузда спогадів минулих.
Та донечка,
що після народилася
спасла мене...
Спасла мене в собі.
* * *
Крізь сльозу дощу
Півусміх неба
крізь сльозу дощу,
креше зникаючи
в тремтінні...
Ой, та по шкірі!
І засліпивши очі, та
бриньчачи...
Він,
устромляє лик твій,
Знов і знов!
Та за що?!
У серденько
скривавлене
моє...
* * *
Охання кохання
От...
Ції охання кохання
не є спроможністю признати,
що...
Що?!
Що я, душі твоїй - жага.
А всі твої зітхання та дзюрчання,
лише повітря колихання,
вистава, бенефіс, пурга.
* * *
Тіло об тіло
Тертям
тіло об тіло, любовний вогонь добуваючи,
кремінь об кремінь душі,
висікаючи іскри грайливі з очей,
не розуміли ми - це все, обманка єства,
головне в дійстві тім…
Хитросплетіння…
Хитросплетіння невидимих першопричин…
Все,
щоб новітнє життя на Землі зародити.
І…
Ось, у душу мою вже вдивляються очі…
Оченьки чорні коханої внученьки нашої...
От, в оцю мить
вона спить на колінах моїх,
щось там белькоче на рідній канадське французькій,
а я...
Гладжу її по маківці,
і пісеньку,
тихо тихесенько, нашою рідною...
І розумію,
це вже остання принада в моєму житті та й бутті.
* * *
А там, хто знає
Замри!
Моя долонь над полум'ям свічі…
Мовчи, душа моя.
Не дихай!
Затисну, як метелика у жмені,
надії всі твої останні…
І, зможеш, зможеш врятуватися
від каменюки замість мозку…
Тане,
кров на покусаних губах…
Ти мариш зараз,
як і всяк…
Альцгеймером хто
домирає…
Лоскоче крильцями у горлі біль…
Не вбий…
Всіх і за все, навік прощу,
тихенько пальці розпускаю,
дивись…
Як у дитинстві, спрага жити…
У сні, хоч,
оживає…
А там,
хто знає...
І так от, день за днем?!
Ти проживеш ще якось, бо
розтягнеш оцю тлінь на рік чи два,
щоб подивитися, як палії листи
думок твоїх,
безглузді та чисті…
На землю Батьківщини,
невимовно…
Опадають…
Та як вони у мої очі попадають…
А після в полум'ях ночей …
Щезають…
Як зігріваються серця,
та ще й, без краю і кінця
все це на тисячах вітрил…
У щезлих сайтах
обмирає.
І в безчорнильне забуття, навіки та безслідно…
Та!!!
Мовчи, душа моя…
Замри!
А там!
Хто знає...
* * *
Дивись, не вмри
В примарах зустрічі.
То я?!!!
Авжеж?
Авжеж...
Авжеж!
Не та.
Бо все життя твоє - туфта,
а у свідомості провал
і порожнеча…
Ну, а не та?
То, може,
я
у марноті,
не посміхнуся не тобі,
ковзну очима, ніби не було…
Того, що кидалось любов'ю.
І що життя - зазря.
Зазря!
І навіть давнім розоривши хоч щось в душі,
для тебе я була, всього лиш, дурью.
І що життя продув, продув, і…
Труба трубі…
Трубі труба.
Сурмить так жадібно
тобі!
Та, от!
Згадай дитинство з "отомри",
лови в останні свої миті,
всі споминання про…
Про що?
Що все твоє, усередині…
І у юрбі переплетінь, і...
При зустрічі…
Отам воно,
понині.
А може,
може і не та.
Бо ти не пам'ятаєш ні чорта.
Кінчай вже витріщати очі на чуже!
Бо й так - ніштяк,
отак,
отак здригнутися,
як перед смертю,
завмираючи…
А потім йди...
Під три чорти!
Бо ти, також, давно, не ти...
Та на останок.
Я знаю, хто здурив тебе,
що задубіла я...
І я безмежно,
вкрай,
так
вдячна
їй.
Ой-йой!
Дивись, не вмри.
|
