Той тихий день, і дощ, і сквер бульвару.
Ще визирають з вікон білі мавки.
Життя спускається на ліфті в чари жару.
І входить у халепу після давки.

Заходить у маршрутку і диха ароматом.
Той тихий в кепі обіймається з халепою.
Нуртує в бешкетах. Вмирає агонія задаром.
А ти, кохана, зустрічаєшся в колибі з дурепою.

Який трепет, поет цілує протухлу любов.
Чути шепіт, поет уже зріє у каламутті дощу.
Піднесена кохана обриває запону туману.
Піднесена кохана заходить у колибу-рощу.

Обірваний хруст тонких пальців у злості.
За нею виходить сомнабул у тіні на вікнах.
Обірване світло очей колихає сльози під гами.
Кохана з коханим застигли на відстані драми.