Гіркий сміх цвіркуна в кущах терену.
Згуба. Кровина. Мордвин пронюхав полин.
Золотий килим клина вогнеличився.
Штабник вилаявсь на розвідника. Заблукав.
Маслина посивіла в дернині. Одна лобода.
Купина неопалима. Клята комарщина.
Зеленка. Горобина. Маслина. Шовковиця.
Позовник закопилився на тиловика.
Лункий смерч швартує тягу до фронту.
Трус викрикував задерикам вердикт.
Гаплик вам. Тупарі. Штрафники. Гарцівники.

Їдкий дим без тіней баский вгору.
Гроза. Рятуйся! Шикнула блискавка за териконом.
Наштрикнула орла і прищикнулась дико.
Темник. Трійник. Руйнівник. Провідник.
Під сурми грози в'язкий шлейф вітрів
дав фору. Здійняв пилюку із піску.
Злий лір на марші хваткий на чарку та жур.
Витівник вирує, та, н-на, викуси свій прикур.
Почухав потилицю. Замимрив нескоримий.
Єретик смикнувсь на християнина. Виліз.
Підпилий комірник виключивсь.

Степовик, служилий, пішов на вилазку.
Серед хащ верткий яр, жаский сполох.
Вилуджений танк з Криму в капонірі.
Нагалдикав одержиму димовуху.
Танкіст вилаявся в копітні.
Тряснувсь нестерпно. Закадив.
Машиніст сплюнув, мотор заглох.
Нагарикав невситимої гарі.
Нагуцикав незцілимого молоху.
Посмикавсь безсило задимлений.
Невтолима чужина, - і поволочивсь.

Невпинний шлях на гостини до качурів.
Щоперекати горбів та полів соколинних.
Тополинка. Горобівка. Брусленівка.
Вигиниста дорога в долині. Кургани совинні.
Калинівка. Бджолівка. Глибинка.
Ліворуч - ялиновий гай, праворуч- двори.
Господи. Фільварки. Поволинені бузини.
Ожинівка. Янголівка. Хрестинівка.
Напівпустинні плахви ставків в павутинні.
Цитринівка. Муравинка. Жабинівка.
Журавлі в зеленому желатині заплав.
Виноградарівка. Лебединка. Малинка.
Виринають назустріч глибинки й мурави.

Нутряний, донський мор десятин у грачів.
Зі слобід ломовий шарпав старий люд.
Огнеликий викинув товстопикого
з мотоцикла під магазин. І тут тобі.
Прилетіла міна. Усе впало на лушпиння.
Навиліт, - в кермача - черевна порожнина.
І трьох пальців - одразу нема. Аби-но, хоч - дива!
Круп'яний харч війни - державна грудина.
Тяжкий харч пахкий для дружини.
Черства батьківщина в лімузинах.
А цей, жирний викидень з Палестини, -
сторч пуповина, неголена чуприна.
Для армії копійчина - оця надлюдина.
Санітарів виклич, маячний. Ти - штрафний!

Гвалтівник запатякав про бензин.
 Вам усім - тут гаплик!
Заказчик із Заліщини.
А старшина - там Різник.
Самітний, людський храм в селі.
В нім тришарова путина-павутина.
Впритик халупа. Рядом дошка-гільйотина.
Блідий, голий рятівник, молодий чоловий.
Спотикнувся витівник за тичину.
Ти постав броньовик
 на ручник під осокорину.
Нульовий купив прицеп,
Чо, скрививсь, - цільовий тент.

Що там за штурм! Мировий гамір
гірників над чорториєм. Протести.
Невикоренимий киргик в котловині.
Ото місцина. Там перепалена резина.
Невтомимий терник на териконі.
Несходимий чагарник в топтанині.
Комашник невдержимий в шарпанині.
Дерзкий, верткий, кошовий обласник.
Гарикнув глушник. Штрикнув тельник.
Возовий розтрусив вогневика на броні.
Протверезений строковик проник під колеса.
Мій старий був цеховик. А зараз тиловик. М'ясник.
Хоче примх на місцині коло общини шахтарів.


З білим хлібом - молитви. Хто ти, Гойордь?
З чорним хлібом - гонитви. Ні - хто! Ордо.
Чогось тобі потім ніколи до чиїгось слів.
Повз дороги стоїть - вільний стіл книг твоїх.
Простро росте кволе слово повз воріт.
Потрібні мні в колослові повінь і співохори.
Ти ж сходи до нової луганської школи.
Нічого, що по твоїм кволім тілі
пройшли босоногі діти. Отож, ми здорові,
ми готові.Гості! Підкололи понти,
бо горді, як ніколи.

Звирх поморського тросу по дорозі в Київ.
Просили приходити прочан до дикої тиші.
Віковічні походи до моря підкосили Сквирів.
Вищої гордості норми - в голод і холод,
сотворити острожні молитви
під подив побожних холопів.
Чисто, зі слів один попіл, -
тоді хтось спокійно  втовк
чолом мій колонобій
 в формі гнівів коліньми
своїх суворих синів.

Зов осінньої вічності, коли - вікно до воріт.
Птиці в погоні зойків віднині і до пори віщих.
Мільйони облич присні від божевільної віри.
Ти - однині сліпий в своїй долі, от приміром
ти нині прийшов в місто Київ,
і твої орбіти волі в долоні Божій.
Світлий трон порогів стоїть в золоті.
І тоді білий сон бійців потрібний,
мов мирний договір живим.

Діти війни, сірі очі в них сиві.
Високий повій тривоги, -
і вічний зойк совісті в дитини.
Мислі від втоми спітніли.
Білі ворони з тої дороги.
Спинили гінців, в них тільки
сизий хліб, скоринки голоти.
Отой сірий міст поїздів їхній золотий свідок.
В охриплій міській тиші ти один провісник,
бо пішки пробивсь, проти того,
щоб попросити молитви в сили нив,
в досвіді прорік вісток гінців
з одстроганих схилів і принишклих брил.
Мить дівочої коси, од юних мрій - диво!

Пізно щирий з імли підловив мовчок віршів.
Висвист горобців пішов світом. Прихисток.
Свої польові квіти обходиш крилом і листком.
Помолись літо росі, помолись обрій річці.
Схлип скрипки від тоскного,
її гострі зиниці просто згоріли,
і білі стрічки потліли, зблідли
півні з троїстими, зі смичком
чорні брови осточортіли.

Прости, Господи,  ніжного,
що при твоїм вікні ходить сміх.
Доторкнись, Господи,
згорілі коси дивних білих сорок.
Зблідлий освітивсь, синок ожив.
Подощило його долини дніпрові.
Огорнив його рожок скіфські сліди.
Од, твої розбиті підкови в вільзі,
 і ось твій спис, і твій щит з гербом,
 піднімись білий кінь крізь віки,
ось стоїть вільний витязь вмить.