Весна хворіє нині, як і ми.
Мабуть, у неї теж людська натура.
Гнітять її ще залишки зими
І анемічна вдень температура.

А світ так просить ніжного тепла,
Весна ж його ніяк не може дати.
Давно вона такою не була...
Коли вже нам на те тепло чекати?

Хоч квітня уже впевнена хода,
Однак стоять дерева зовсім голі.
Навіть трава зелена й молода
Так важко пробивається, поволі.

Але, але... Минуть і ці часи
Й потягнуть всі болячки за собою.
Ми доживем до справжньої краси,
Яка приходить в світ лише з весною.

І, всупереч безглуздості буття,
Заквітчані зіпнуться в небо віти.
Нам лише треба зберегти життя,
Бо справжнє щастя, люди, — просто жити.