Сергій НегодаКуряваШлях запах кажанами. Їду в Варшаву. Ясніє дорога з ранку на щастя братуня. Так накрапував струмами дах. А в груддях багаття. З краю в край. Медвяна гречка руда на зрубах Любомля. Жарка арка-райдуга над Україною. Журава-дуга багряна на залуках. Загула у травах саранча. Курява в гаях. Хай заграву шукають у клунях валуни. Кам'яну рясну млу заступала луна тягара. Мавруня зайняв в гаю з гайворонням забарну барикаду на закутках. Жалюща куца кропива, ай жавлюща. Слухала ватру, жбурлялась, згасала братва. Чула плач синява золота на вогневій, в навантаженнях трактора чую клич журавлів. А важка курява на шляху забула про втрату. Замахнулась журба на таку сумну канонаду. Загаялась хазяйка з сажею, настраждалась, а назад вже матуся з нянькою заругалась. У танку струмка я шукаю правду-хмарку. Сурма, буду я тут, в саду жаданних яблунь, чути завзяту курдянку-ткалю в подолянці. Бувай, густа курява. Та й зачахла карлуня. Замандрувалась в наругах туга. Хай, трясця, смута проснулась. Сяйнула в трудах найтяжчого плуга. Спалахнув салют над буграми. Калина зацілувала ластів'ячу хатку. Залунала хурда-курява на круту красуню. А в сушарні на замазку лазять жучки. Я слухаю зранку навалу-атаку в надрах. У гаю вся у ранах впала манюня роса. Завтра святкую спрагу навкруг майдану. Устань курява. Устань курява. Курява. Нагадай рукавам, що втята права рука.
|
2021 © Сергій Негода |